Вовчун і Мурлинський
У бабусі Насті живуть пес Вовчун і кіт Мурлинський. Вовчун – сірий, клаповухий. А Мурлинський – чорний, із зеленими очима. Тільки-но хтось чужий наближається до подвір’я, пес тут – таки подає свій голос. А кіт ловить мишей. Мабуть, саме за це бабуся і любить їх обох.
Живуть пес і кіт мирно. У Вовчуна своя мисочка, у Мурлинського своя. Дасть їм бабуся поїсти, то вони їдять окремо і не сваряться.
Та от якось бабусина родичка аж із третього села впросила позичити їй кота. Бабуся позичила. Без Мурлинського самотнього Вовчуна ніби хто підмінив. Він перестав гавкати і їсти. Бабуся налила йому повну мисочку молока, а він і не доторкнеться. «Чи не захворів?» – забідкалась бабуся. Стоїть молоко поряд, Вовчун лежить, поклавши голову на лапи, й сумує.
Так було день, другий. Третього дня подалась бабуся до родички й забрала кота. Як угледів Вовчун Мурлинського, то аж підстрибнув. Облизав його від вух до хвоста, підпустив до своєї мисочки з молоком. Мурлинський теж зрадів зустрічі. Він напився молока й собі лизнув Вовчуна в писок, мовби приказуючи: «Я прибіг би додому раніше, але бабусина родичка зачинила мене в коморі».
І стали вони жити, як і жили.
Пес подає голос, як зачує чужих, а кіт на мишей полює.
Джерело:
Дітям про тварин : оповідання, вірші, казки, примовки, скоромовки, пісеньки, цікавинки, смішинки / упоряд. : О. Шевченко, Т. Качалова. – Київ : Нац. кн. проект, 2010. – 224 с. : іл. – (Бібліотека шкільної класики).
Ресурс надано КЗ «Рівненська обласна бібліотека для дітей» РОР
Текст читає бібліотекар Рівненської обласної бібліотеки для дітей Анастасія Романівна Краєвська.