Категорія: КЛЮЧ

Автор: Есаулов Олександр Юрійович

  0 / 0

- +  

 

Частина 1

У грі на боці Гіреї

Розділ 1

Знайомство, або що буває, коли не слухаєш маму

   Раз! Петрик натис кнопку запуску комп’ютера. На екрані замиготіли рядки таємничих значків і цифр. Два! Іконки різних програм вишикувалися в ряди. Три! Петрик підвів стрілку курсора до потрібної іконки й натис клавішу на мишці. Але далі все пішло не так, як звичайно. Замість звичного меню на екрані з’явилася... зла чарівниця Гірея!

   – Ну що, Петрику, пограти захотілося? А як же мамина заборона? Чи ну її, маму? Звідки вона довідається, що ти погрався зайву годинку, правда? Іди до нас, сюди... Тут і пограємо!

   – Куди сюди? - не зрозумівши, запитав Петрик.

   – У гру, – продовжувала Гірея, – у нас тут так весело й цікаво. Хто довідається про цю зайву годинку? А уроків зовсім мало, еге ж? Усього дві задачки з математики... Ага... У номері тридцять вісім відповідь: ікс дорівнює дванадцяти. А в номері сорок відповідь: ікс дорівнює сорока п’яти.

   Петрик відкрив щоденник. Задачки були названі правильно! Хлопчик був уражений: справжнісіньке диво!

   – А як я потім повернуся? – запитав він Гірею.

   – Дуже просто! Тобі допоможе моя чарівна сила! Ну ж бо, вирішуй!

   І Петрик, забувши, що Гірея чарівниця зовсім не добра, а навпаки, дуже навіть зла, кивнув головою. Та простягнула руку просто з екрана! Петрик, який від подиву зовсім не розумів, що робить, довірливо вклав свою долоню в її. Спалахнуло яскраве синє світло, і він опинився по той бік екрана!

   – Ось бачиш, як усе просто. Треба тільки захотіти. І трошки не послухатися мами. З цієї хвилини ти - мій воїн.

   – Як це? Чому це? А якщо я не хочу? Я завжди з ними боровся.

   – Не має значення, що ми робимо завжди. Важливо, що кожен робить зараз. А зараз ти - мій воїн. Не послухаєшся... Дивись!

   Гірея махнула рукою в бік великого дерева. З кожного пальця зі страшним гуркотом вирвалися блискавки. Дерево зламалося в тому місці, де вони вдарили, і спалахнуло. Одна річ – бачити таке на екрані, а інша – стояти поруч. Петрик злякався.

   – Тітко Гіреє! Я хочу додому, відправте мене назад.

   – Додому?! – зареготала Гірея. – Додому! Забудь це слово! Ти вже не Петрик. Ти мій новий воїн, і звуть тебе Рикпет! Рикпет! Подивися на себе, Рикпете!

   Перед Петриком з’явилося дзеркало. У ньому відображався синій воїн, схожий на тих, яких він знищував десятками в кожній грі. Сині обладунки, автомат на шиї, важкі черевики, шолом із прозорим забралом, на поясі кинджал і дві гранати. Синій воїн! Петрик - синій воїн! У це не вірилося. Як таке могло трапитися? Що тепер робити? Як повернутися додому? Погратися, звичайно, можна, а якщо вб’ють? А що скаже потім мама? Чи тато? Ой, про тата краще не згадувати. Якщо він довідається, що Петрик порушив мамину заборону, тоді тримайся!.. Але як же все-таки повернутися?

   – Повернутися? Ти хочеш повернутися? – вгадала його думки Гірея й знову зареготала. – Дивися!

   Чарівниця змахнула рукою, і перед Петриком виросла стіна висотою метрів зо п’ять. Стіна тяглася нескінченно, до самого обрію. Вона була зроблена з моніторів! Деякі були вимкнені, а на деяких ішла гра.

   – Бачиш, скільки їх? Тільки я знаю, який стоїть у тебе вдома! Тільки я можу відправити тебе назад. Бо, крім свого монітора, треба знати ще й заклинання.

   – Бачиш? – вона підвела Петрика до найближчого монітора, поклала долоню йому на потилицю й легенько штовхнула. «Тук!» – неголосно цокнув об скло екрана шолом. – А тепер дивися, - Гірея щось прошепотіла, взяла Петрика за руку. Рука вільно пройшла крізь скло й занурилася в екран!

   – Бачиш, я спеціально це показала, щоб ти знав: без мене із Заекрання не вибратися нікому. Будеш добре служити – поверну додому, а інакше... Марш у казарму, Рикпете! На тебе чекають великі подвиги! – і Гірея зареготала, на цей раз особливо страшно та глузливо.

   Страх охопив Рикпета. Невідома сила підхопила й понесла над дорогою невідомо куди. Вмить зникли й жахлива Гірея, й узлісся, куди потрапив Петрик, необачно подавши руку злій чарівниці, і стіна з моніторів, що позбавила його останньої надії на повернення додому.