Мавра заговорила
Одного разу Панас тихо зайшов у хату і застав на столі стару зайчиху.
- А ти чого це злізла сюди? – здивовано гримнув на неї.
Мавра знітилась. Але потім відкрила рот і, зітхнувши, раптом сказала:
- Панас …
Тільки почув Панас, що Мавра заговорила, кинувся до неї:
- Молодець, Маврочко, молодець… Я завжди знав, що ти дуже розумна в мене… Ну сиди на столі і все мені розповідай. А найперше скажи, будь ласка, чого ти останнім часом така сумна?
Він підставив стілець, сів.
І стара зайчиха почала оповідати, як важко їй жити в неволі у цій великій білій клітці. Вона хоче туди, в ліс, де солодко пахнуть трави, і так красиво співають пташки. У неї є син Мале Вушко. Хіба можна, щоб дитя нудилося в цій кімнаті на твердих дошках. Йому треба бігати на просторі, щоб сильними виростали ніжки. Тоді ні лисиця, ні пес не страшні. Треба, щоб змалку сам привчався до роботи. А тут він виростає білоручкою, неробою.
Маврі важко було говорити, і вона скоро втомилася. Тільки напослідок, тихо, щоб не чуло Мале Вушко, мовила:
- Коли жити в неволі, краще померти … І якщо ти це розумієш, повинен відпустити нас на волю.
Панас мовчки вислухав стару зайчиху. Від її слів хлопцеві стало прикро.
- Я бачу, Мавро, - сказав Панас, - ти зовсім невдячна … Як хочеш, а я тебе нікуди не відпущу …
- Я ненавиджу тебе! – мовила Мавра гнівно. – І тебе, і твого Полкана. Ви найбільші мої вороги, бо забрали волю в мене і в мого сина.
Стара зайчиха не хотіла більше сидіти на столі. Зіскочила на підлогу, забилася в куток. Принишкло Мале Вушко. Похмуро мовчав Барон.
Джерело:
Дрофань Анатолій Павлович. Про Барона, Мавру і Мале Вушко : казка / А.П. Дрофань ; худож. М. Патиковський. – Київ : Дитвидав, 1959. – 43 с. : іл.
Ресурс надано Дніпропетровською обласною бібліотекою для дітей
Читає завідувач відділу обслуговування дошкільників та учнів 1-4 класів Світлична Анастасія Валеріївна.