ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА

Категорія: Аудіоказки

Автор : Грінченко Борис Дмитрович

  0 / 0

- +  

(Народна легенда)

Там, де в морі хвилі грають,

Де горять ясніше дні,

Де вгорі на баштах сяють

Скрізь півмісяці ясні,

Де усе ще споконвіку

В пишні шати повилось,

В тій країні, де без ліку

Сліз невільницьких лилось, -

Там у башті щогодини

Тужить дівчина смутна:

До далекої Вкраїни

Рветься серденьком вона.

Одногучно море дуже

В темні мури плюскотить,

І вона самотня туже,

Серце ниє і болить.

В згадці рідна Україна,

В згадці хата рідна там,

Де зросла вона, дівчина,

На поталу ворогам;

І вишневий сад зелений,

Місяченько над садком,

І в садку тому найперший

Поцілунок з козаком...

Там їй щастя усміхалось,

Озивалось навкруги, -

І нічого не зосталось,

Все забрали вороги!

Запалала рідна хата

І садок той спопелів,

Батька вбито, вбито брата,

Мати спить серед мерців.

А той милий? Де гуляє?

Чи живий, чи вже нема,

І його уже ховає

Яма чорна і німа?

Ох, не знає, ох, не чує

Й не почує вже вона,

У неволі вік звікує

І безщасна, і смутна...

А щовечора, як хвилі

Повиває крізь туман,

До дівчини йде не милий,

А баша, турецький пан...

Сонце гасне, день минає, -

Не багато ще хвилин,

Як ізнов - вона се знає, -

Як ізнову прийде він.

І невже їй не пізнати

Днів минулих вороття

І судилось їй оддати

Бусурменові життя?

Ходить, тужить і нудьгує,

Не втиха журба й на мить,

А за муром - бранка чує -

Море Чорнеє шумить.

Без початку і без краю

Розляглося скрізь воно;

В морі поглядом втопає

Бранка, злігши на вікно.

В мури плещуть хвилі-гори,

Одногучно й сумно б’ють

І в безкрайому просторі

То зникають, то встають.

І довічні, і невпинні,

Хвилюватимуть вони,

А невільниці-дівчині

Вже не прийдуть кращі дні:

Найсвятішії бажання,

Сподівання кращих літ,

Перші радощі кохання,

Перший милого привіт,

Перші промені яснії,

Що в житті блиснули їй,

Поривання молодії,

Ціле море любих мрій, -

Все, що в серці розцвітало,

Рвалось жити і жило,

Все навіки повмирало,

Все руїнами лягло!..

Краще згинути, сховатись

У холодних хвилях цих,

Аніж ворог той знущатись

Буде з сліз її гірких!

«Земле рідна! Я загину

На чужині - прощавай!

Та любити не покину

Й на тім світі рідний край!..»

На той бік, де Україна,

Повернувшися тоді,

З башти кинулась дівчина

І покрилась у воді.

І її безоднє море

В глибини взяло свої, -

Так сховалося від горя

Серце біднеє її.

А душа пішла до раю,

Тиха, чиста і ясна,

Та свого й на небі краю

Не забула все ж вона.

І як час той наступає,

То проміж зірок ясних,

Наче хмаронька, злітає

Бранка та з небес святих.

І над містом, де сконала,

Сяйвом білим світячи,

В рідний край, що так кохала,

Тихо лине уночі.

То вона оповіщає

Горе туркам-ворогам,

Перемогу обіцяє

Січовим швидким чайкам.