Черепаха, яка любила говорити
В одному ставку жила черепаха, котра приятелювала з двома качками, що жили в тому самому ставку.
Черепаха дуже любила їх товариство, бо могла наговоритися до схочу, а вона дуже любила балакати.
Багато літ пройшло; ставок вже почав висихати і одного сухого, гарячого літа зовсім висох.
Качки не могли там більше жити, бо не було води і прийшли попрощатися з черепахою.
− Не лишайте мене саму − просила черепаха − заберіть з собою. Тут я мушу вмерти.
− Але-ж ти не вмієш літати − казали її качки − як же ми тебе заберемо?
− Сумно було качкам лишати її і вони почали думати, що робити.
− Слухай − сказали нарешті − ми придумали один спосіб, тільки чи ти зумієш так довго мовчати. Ми візьмемо за кінці міцну палицю, а ти схопишся за неї зубами по середині. Ми полетимо, як тільки розтулиш рота − уб’єшся.
Черепаха обіцяла мовчати; качки принесли палицю за яку вчепилася черепаха і вони полетіли.
Як перелітали над високими деревами, черепасі хотілося сказати: «Як ми високо!», але згадала, що казали качки і мовчала.
Над дзвіницею дуже хотіла спитати: « Що се блищить?», та знов змовчала.
Коли перелітали по над вигонами в селі люде почали дивитися і казали:
− Дивіться, качки несуть черепаху.
Страшенно хотілося черепасі сказати: «А вам яке діло?», але ще здержалася.
Людей збиралося все більше і більше і всі говорили тільки про те диво, що качки несуть черепаху.
Врешті черепаха не витримала; роззявила рота щоб сказати: «Мовчіть, дурні люде!», але не могла того сказати, бо впала і вбилася.
Як то добре уміти мовчати.
Джерело:
Казки : з англ. ориг. / переказала С. Вольська ; іл. Ів. Падалки. - Київ : Волошки, 1918. - 16 с. : іл.
Ресурс надано Національною бібліотекою України для дітей
Текст читає Первак Тетяна, відділ обслуговування дітей середнього і старшого віку та організаторів дитячого читання.