Дурна ворона
Ворона якось літала над селом і вхопила на току курча.
Курча було чимале, вже в пір'ячко вбралося.
Ворона з здобиччю полетіла в лісок, сіла на дерево невисоко од землі й почала довбати курча.
Побачила це лисиця, захотілось їй молоденької курятинки. Підбігла вона до дерева, обійшла навкруги його разів зо два й все позирала на ворону, а далі й почала морочити їй голову.
— Яка ж бо ти гарна птиця, я на тебе ніяк не надивлюся. Що за носик, що за хвостик, а пір'ячко на соничку аж блищить. Я певна, що така красуня й орла б привабила. Не дарма ж ти їси такий ласенький кусочок. По всьому видко, що у тебе мусить бути й янгольський голосок.
Ворона аж зомліла од такого вихвалювання, забула й про курча, що в дзьобі держала, роззявила рота та й крикнула:
— Кра, кра...
Курча впало до долу, а лисиця схопила його тай гайда - подалась, куди видно.
Джерело:
Дурна ворона : (нар. байки) / упоряд. В. Юноша. - Січеслав : Українське видавництво в Січеславі, 1920. - 23 с. : іл. - (Дитяча бібліотека ; Ч. 29).
Ресурс надано Національною бібліотекою України для дітей
Текст читає Волощак Мирослава, відділ документів іноземними мовами