ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА

Категорія: Аудіоказки

Автор : Шиян Леонід Анатолійович

  0 / 0

- +  

Босмінка – маленький рачок. Такий маленький, що не всяка риба помітить його. У річці, де жила Босмінка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. І ніс задовгий – ну справжній тобі хобот! – і ніг не видно – ховає десь під черепашкою. А найжахливіше – одне-однісіньке око в бідолахи…

    Та Босмінка не чула цих розмов. А яка вона з себе насправді – не знала. Адже в річці дзеркала нема. Можна, звичайно, у черепашку Перлівниці подивитись, та надто вже вона тьмяна – нічого не роздивишся…

    Того ранку Босмінка, як завжди, прокинулася разом з сонцем – тільки-но впало на воду його золотаве проміння. Батьки вже снідали, сховавшись під лататтям. Босмінка підпливла  до них і теж почала втягати у свій малюсінький  ротик смачні водорості.

    Раптом над нею промайнула якась тінь. Хоч і була Босмінка полохливою (ніде правди діти), але їй так кортіло все знати! Вона швидко-швидко замахала вусиками, ніби весельцями, і піднялася вгору.

    І тут Босмінка помітила довгого, схожого на темну паличку, жучка Водомірку. Ніжки в нього були змащені жиром, і тому до них зовсім не приставала вода. Наче спритний ковзаняр – раз–два!  раз–два! – мчав Водомірка по річковій поверхні.

    «От би мені так!» - із заздрістю подумала Босмінка. Адже плавала вона дуже повільно.

    Нарешті Водомірка, підстрибнувши, метнувся вбік і зник у комишах.

    Босмінка трохи почекала: чи не з’явиться, бува, жучок знову? Вона підпливла навіть до заростей.    Куди ж то він подівся? Але Водомірки ніде не було. Босмінка з прикрістю зітхнула й рушила назад.

    Та що це? На тому місці, де лишилися її батьки, не  видно нікого. Босмінка розгубилася. Вона обпливла навколо латаття – даремно: мама і тато безслідно зникли.

    І пригадала Босмінка, як, докірливо ворушачи вусиками, попереджала її матуся:

     - Гляди, вскочиш через свою неслухняність у халепу! Хоч ти й не маленька вже, - мало не з макове зерня виросла, - але тримайся нас: ми більше за тебе прожили на  світі – більше й знаємо.

    Босмінка от-от розплакалася б, та що з того? Хто її пожаліє? У воді навіть сліз твоїх не помітять…

    Вона хотіла вже плисти далі, коли побачила свого давнього знайомого  - старого буркотуна Слимака.     Насилу тягнучи свою кручену, немов крендель, хатку-черепашку, він неквапливо ліз у гору по водяній сосонці.

     - Дідусю Слимаче! – зраділо пропищала Босмінка. – Чи не зустрічали ви мою маму?

    Слимак здригнувся від несподіванки і втягну голову в хатку. Потому висунув ріжки – з-під них глянули малесенькі очиці – і, впізнавши Босмінку, сердито буркнув:

     - Не бачив я ніякої мами… Чіпляються з усякими  дурницями…

    І він поповз собі далі.

    Босмінка безпорадно озирнулася навколо. День  був уповні. Сонце піднялося високо-високо, і у воді стало зовсім тепло.

    Та ніщо не тішило бідолаху Босмінку. Загубити маму й тата – ох, як же це тяжко!  Що чекає її? Як житиме вона тепер?..