Лисиця і Тюлень
(Казахська народна казка)
Одного разу йшла лисиця вздовж берега моря по пісочку. Ліворуч – зелені кущі, праворуч – синє небо, а в морі – рибка так і грає, так і грає. А день жаркий-прежаркий.
Але не купатися лисиці захотілось, а рибки покуштувати.
Іде лисиця, пухнастим хвостом помахує, чорним гостреньким носом понюхує і оченятами на воду жадібно-жадібно зиркає. Ой нелегко лисиці спіймати рибку в морі! І раптом бачить вона – по морю колода пливе, а на ній дві чайки сидять.
– Дозвольте дізнатися, що ви тут робите? – суворо запитала лисиця чайок.
– Ми? Рибу ловимо! – весело й дружно відповіли чайки.
– Чи не візьмете й мене до себе?
– Ну що ж, стрибай сюди!
Стрибнула лисиця на колоду, а колода й перевернулась.
Чайкам що? Махнули вони крильми і полетіли. А лисиця вчепилася пазурами в колоду і більше нічого зробити не може. Пливе колода далі й далі від берега, у відкрите море, і лисиця на ній.
Ось уже й берега не видно. Злякалася лисиця не на жарт, не знає вона, як їй тепер до берега дістатись.
Зненацька море спінилось, і поряд з лисицею з'явився з води тюлень. Дивиться він на лисицю великими привітними очима й питає:
– Куди це ти, подруго, пливеш? Чи не заблукала часом? До берега звідси дуже далеко!
– Куди я пливу, — загадково сказала лисиця, — це мій клопіт. Але тобі по дружбі скажу: захотілося мені дізнатися, яка риба, які тварини живуть у нашому морі... Дійшла до мене чутка, буцімто в морі не залишилося тепер уже нікого. І що ж, бачу я, чутка правильна. Окрім тебе, я більше нікого ще не зустріла.
– О ні, шановна, – гордо заперечив тюлень, – у морі ще багато живності: ось ми – тюлені, моржі, акули, кити та багато інших. Усіх не перерахувати...
– Повірила б я тобі, – сказала лисиця, – але не можу, поки сама не побачу всіх на власні очі. Якщо вас і правда так багато, то станьте в ряд, а я вас перерахую...
Повернувся тюлень, блиснув спиною, ударив по воді широкими чорними ластами і пішов на глибину…
Незабаром почали виринати з води моржі, тюлені, кити, акули. Один за одним пливуть і стають у ряд.
Коли всі морські жителі спливли на поверхню, лисиця стрибнула з колоди на спину тюленя, а з нього на кита й стала рахувати:
– Один, два, три, чотири...
Стрибає лисиця з одного на одного – раденька! То їй гладкий м’який тюлень трапиться, то вусатий морж, то широкий кит, а вона – от крутійка! – все рахує, рахує. Так і дійшла лисиця до самого берега моря, стрибнула на пісок і крикнула:
– Гей, тюленю. Виявляється, ти маєш рацію. У морі чимало таких, як ти, дурних тварин, якщо ними вистачило замостити все море до самого берега. Тепер пливіть, куди хочете, ви мені вже не потрібні. Он як, мої любі!
Хотів було тюлень заперечити крутійці, але куди йому, тугодумові, мірятися з лукавою лисицею!
Джерело:
Хоробрий півник : нар. казки про тварин / упоряд. Т. П. Чешко ; худож. В. Г. Горбачов. – Київ : Рад. шк., 1985. – 192 с. : іл.
Ресурс надано Краматорською міською центральною бібліотекою для дітей ім. О. С. Пушкіна
Текст читає Муравльова Оксана Володимирівна, керівник українського розмовного клубу з вишиванням «Файно»