Лев та Вовк
(Білоруська народна казка)
Ходив по лузі кінь. Іде лев.
— Іди за мною! — наказав лев.
— А чого я піду? — питає кінь.
— Як смієш ти розмовляти так зі мною? — крикнув грізно лев. — Хіба не знаєш, хто я? Я — звір над звірами. Я голодний і хочу тебе з’їсти.
— Е, — каже кінь, — не ті тепер часи, що хто кого нагне, той того наб’є.
— Ти осмілюєшся думати, що я слабіший від тебе?
— Я в цьому певний,— каже кінь.
— Давай мірятися силою.
Лежав на лузі камінь.
— Іди сюди, — каже кінь.
Підійшли до каменя.
— Ти можеш так стукнути по цьому каменю, щоб із нього іскри посипались?
Дряпонув лев лапою по каменю — пазури поламав.
— Ой, леве, леве! А ще називаєш себе звіром над звірами! Дивись, як я стукну!
У коня на ногах були залізні підкови.
Стукнув кінь копитом по каменю, іскри так і злетіли. Злякався лев, кинувся назад у ліс. Біжить, не оглядається.
— Куди біжиш, леве? — питає його вовк.
Лев сказав вовкові, якого страшного звіра він зустрів.
— І ти його злякався? — питає вовк. — От, якби він мені попався, я швидко з ним поквитався б. Тільки покажи мені його.
Узяв лев вовка в передні лапи, сам на задні став.
— Дивись!
Леву здалося, що він легенько вовка тримав, а в того кістки затріщали і дух вилетів геть.
— Ну що, бачиш?
Нічого не каже вовк.
— Чого ж ти мовчиш?
Опустив лев вовка на землю, бачить — не дихає вовк.
— Ех ти, хвалько, тільки побачив його і то зомлів. А я мірявся з ним силою!
Кинув лев вовка, а сам далі побіг.
Джерело:
Хоробрий півник : нар. казки про тварин / упоряд. Т. П. Чешко; худож. В. Г. Горбачов. – Київ : Рад. шк., 1985. – 192 с. : іл.
Ресурс надано Краматорською міською центральною бібліотекою для дітей ім. О. С. Пушкіна
Текст читає: Муравльова Оксана Володимирівна, керівник українського розмовного клубу з вишиванням «Файно»