АУДІООПОВІДАННЯ

Категорія: Аудіооповідання

Автор : Мянд Хельє Аадовна

  0 / 0

- +  

Тааві повернувся до стіни, щоб швидко заснути. Сьогод­ні він мусив заснути не гаючись, бо мама і тато збирались у гості. Та сон не приходив. У сусідній кімнаті тихенько розмовляли тато з мамою. Тааві дослухався.

—    Хіба можна залишати вдома його самого? А раптом з ним щось станеться?— сказала мама.

—    Ну що з ним може статися?— спитав тато.

—    У дитячому садку зараз вітрянка, — вела далі ма­ма,— а це дуже заразна хвороба. А раптом Тааві захворіє, поки нас не буде вдома.

Тато розсердився.

—    Ти завжди марно непокоїшся. Краще подивися, чи Тааві вже заснув.

Тааві мерщій заплющив очі й удав, що спить. Він чув, як мама нахилилася над ним і поправила ковдру. Тааві хотів обійняти маму і ще раз побажати їй добраніч. Але згадав, що він мав не гаючись заснуть, і заплющив очі щільніше.

—    Спить,— сказала мама, і вони з татом пішли в гості.

Тільки-но за ними зачинилися двері, Тааві розплющив очі і сказав Няссу:

—    Ти чув? Вітрянка дуже заразна хвороба. А якщо ми з тобою захворіємо на неї сьогодні ввечері?

      —  Я не захворію,— впевнено сказав Няссу. — У садочку я сидів у твоїй кишені, і вітер на мене не віяв.

—   Це ще нічого не означає,— позіхнув Тааві,— я засо­вував руки в кишені, а під нігтями в мене могли бути мікроби.

На це Няссу ніяк не міг заперечити.

Тааві зробилося жаль песика, і він запитав:

—    Ти зажурився?

        Няссу кивнув, бо йому зовсім не хотілося захворіти на вітрянку. І Тааві також не хотілося.

Шафка з ліками висіла високо. Тааві присунув стільця і виліз на нього. Та шафку було замкнено.

—   Відімкни її. Ключ лежить на шафці,— наказав Няс­су.

Тааві став навшпиньки, дотягнувся до ключа й відімкнув дверцята шафки.

В аптечці були порошки, таблетки і пляшечки з ліками.

Тааві не знав, які порошки й таблетки йому потрібні.

—   Покуштуй усіх потроху,— порадив Няссу,— котрісь із них неодмінно допоможуть.

Тааві вийняв із шафки усі ліки, які там були, і розклав їх на столі. Покуштував їх сам і дав Няссу. Деякі ліки були дуже гіркі, а деякі такі солодкі, що Тааві покуштував їх двічі.

      Коли він скуштував усіх ліків, йому раптом страшенно захотілося спати. Тааві ліг у ліжко, впевнений, що тепер не захворіє.

Тааві прокинувся в якійсь дивній кімнаті. Це була не його кімната — порожня, біла, з дуже високою стелею.

Мама вже повернулася з гостей і сиділа біля його ліжка. Але чому вона тут сидить? І чому Тааві у ліжку, адже на­дворі день? А якщо день, то мама повинна бути на роботі, а Тааві у дитячому садку.

Тааві хотів запитати, де він, та язик повертався у роті дуже повільно і важко. Так повільно, що навіть слова плу­тались, і Тааві сам не розумів, про що хотів запитати.

Мама обійняла Тааві.

—   Ой ти мій маленький дурнику! Нарешті прокинувся. Ну скажи, навіщо ти ковтнув так багато ліків? Адже від них ти й захворів.

Дивне запитання — навіщо? Зрозуміло, що Тааві не хотів захворіти на вітрянку, і Няссу порадив ковтати ті ліки.

       Та це була б дуже довга розмова, а говорити Тааві не хотілося.

—   Ой ти мій маленький дурнику,— ще раз сказала мама,— тепер лежи спокійно, тоді швидше одужаєш і я заберу тебе з лікарні додому. Хочеш, я принесу сюди Няссу, щоб тобі не було сумно?

Тааві заперечливо захитав головою:

—    Не треба!

Він не хотів бачити Няссу. Він був сердитий на нього, бо саме Няссу йому порадив:«Візьми в аптечці ліки», Няссу наказав: «Покуштуй потроху з кожної коробочки», Няссу сказав: «Якщо ти до хвороби ковтнеш ліки, то будеш завж­ди здоровий, тобто ніколи не захворієш». Тааві послухався його, а тепер мусить лежати в лікарні.

     «Ніякий Няссу мені не друг», — подумав Тааві.