Хто той Хтось?
Дарка прокинулась від того, що хтось її ніжно погладив по обличчю. Хутенько розплющила очі – нікого немає біля ліжечка.
На кухні розповідає новини радіо. Дарка не бачить, але знає: бабуся сидить там, на Дарчиному стільчику, і слухає.
Ні, не бабуся погладила Дарку. Хіба б вона втекла так швиденько аж на кухню?
І не тато. Аж крізь вікно чути, як він розмовляє на бригаді з своїм трактором.
Ні, не тато погладив Дарку. Тато давно на роботі. І не мама. Мама йде зараз до колгоспної комори лущити кукурудзу на насіння. (Там є така висока машина. Кидають у неї повні зернисті качани. Машина своїми тупими зубами теребить їх і викидає голенькі качанчики. Правда, на деяких ще лишаються зернини, то мама з жінками їх оббирають).
Мама йде на роботу. Під її ногами рипить сніг. Так чисто і світло скрізь. Мама думає про Даринку і всміхається.
«Спить донечка, − думає вона.− Хай поспить».
Мама не знає, що Дарка вже прокинулась. Тільки не вгадає дівчинка, хто ж то погладив її. Кіт Воркіт? Ні, він собі спить.
Дарці спати вже не хочеться. Скокнула у теплі тапки, побігла вмиватися. Спочатку вмилася, а потім поцілувала бабусю. Точнісінько так, як поцілував Дарку отой невідомий Хтось.
Джерело:
Герасимчук Дмитро. Даринка : оповідання : [для дітей дошк. віку] / Д.Герасимчук ; худож. О.Калачиков . – Київ : Веселка, 1977 . – 16 с. : іл.
Ресурс надано Миколаївською обласною бібліотекою для дітей ім. В. О. Лягіна