Варвара вчить абетку
«Тук-тук-тук», – наче постукав хтось у двері.
– Заходьте! – озивається бабуня. А воно: «Тук-тук! Тук-тук!»
– Чи не чують? Заходьте-но, будь ласка! – голосніше запрошує бабуня.
Знову: «Тук-тук».
– Та що це, – не витримую я, – може, хто з дітлахів пустує?
Відчиняю двері на веранду – нікого нема. Вертаюсь, а за спиною: «Тук-тук». Зазираю за портьєру – на столі сидить Варвара й молотить дзьобом.
– Це ти?!
Варвара на мить відривається од цікавої роботи, тріпоче до мене крилами: «Так, так. Це я стукаю. Читаю...» Перед нею лежить розгорнута газета – вся як решето. Замість букв – самі дірочки. Збоку книжки мої лежать, – як кінчить «читати» газету, ще й до них візьметься.
– Ходімо краще погуляємо, – пропоную. І підставляю їй руку.
Варвара з задоволенням всідається. Ми виходимо на подвір'я.
– Ти, Варварко, ще жодної букви не вивчила, а вже берешся читати. Так я кажу, так?
Варвара уважно прислухається до мого голосу й погоджується: «Ка-а-а».
– Не «ка», – усміхаюсь я, – а «так»
?
«Ка-а-а», – знову повторює пташка.
– Це не те. Давай-но серйозно почнемо вивчати абетку. Як годиться, звичайно, з першої літери. Кажи: «А-а-а».
Варвара зазирає до мене. А я підохочую:
– Кажи: «А-а-а».
Пташка виявляється здібною ученицею. Трішки помовчавши, повагом тягне: «А-а-а-а».
– Ох ти ж молодець! – вигукую я і поспішаю до хати, щоб усі домашні почули, як Варварка вимовляє «а».
Вона з охотою повторює: «А-а-а-а» і аж хрипить.
– Я тобі, Варочко, за перший урок ставлю п’ять! – радіє Юрасик.
Крім п’ятірки, Варвара одержує ще й виноград.
Та вивчення абетки не пішло далі. Варвара, певно, вирішила, що з неї досить і цих знань. Адже ми всі і так її непогано розуміємо.
Джерело:
Демченко Галина Олексіївна. Варвара : оповідання / Г. Демченко ; мал. А. Гілевич. – Київ : Веселка, 1975 – 40 с. : іл.
Ресурс надано Миколаївською обласною бібліотекою для дітей ім. В. О. Лягіна