АУДІООПОВІДАННЯ

Категорія: Аудіооповідання

Автор : Айтматов Чингіз

  0 / 0

- +  

Орган отямився перший. У білій, позбавленій життя пустелі він не одразу міг збагнути, де він і що означає ця каламутна, непроглядна нерухомість навколо. То був Туман.

То був великий Туман, що безмовно, неподільно й непорушно панував о тій порі над усім простором океану. Великий туман переживав своє велике оціпеніння...

Коли очі трохи призвичаїлися, старий Орган розрізнив у млі контури човна, потім людей. Емраїн і Милгун валялися на своїх місцях біля весел. Смертельно вимучені, виснажені нічним шквалом, вони лежали в незбагненних позах, ніби були повбивані, й лише сильне переривчасте хропіння свідчило про їхнє життя. Кириск лежав, скоцюрбившись біля його ніг, припавши до барила. Він змерз уві сні від вологості й холоду. Орган пожалів його, але нічим не міг допомогти.

Приголомшений пережитою ніччю, він сидів на кормі, опустивши сиву голову. Все тіло в старого боліло й нило. Його довгі вузлуваті руки звисали, мов канчуки. Багато всякого лиха й випробувань довелося пережити Органові на своєму віку, але такого жорстокого випадку не знав навіть він. Старий не уявляв собі, де вони зараз, куди їх загнав шторм, на якій відстані від землі, в морі вони чи в самому океані. Він не уявляв собі навіть, скільки часу минуло від початку цієї події. В суцільному густому навислому тумані не можна було відрізнити дня від ночі. Але, дуже ймовірно, коли зважити на те, що шторми, як звичайно, затихають перед ранком, стояв день. Можливо, друга половина дня.

Як би там не було, навіть радіючи, що дивом усі залиши лися живі, Органові було чого опустити голову. Позбавившись усього, що було з ними в плаванні, навіть рушниць, які вони виміняли в заїжджих купців за сотні соболів, вони залишилися тепер у човні з двома парами весел і початим барилом прісної води. Що їх чекає попереду?

Звичайно, коли веслярі прочумаються, вони разом обду мають, що їм робити далі. Але хто скаже, в який бік пливти? Це передусім. По-друге, якщо дочекатися ночі і якщо не захмариться небо, то можна буде спробувати визначитися по зірках. Але скільки часу їм доведеться пливти? Скільки їм треб буде сили? Чи стане сили, чц витримають?

А туман, що за туман? Так густо й нерухомо лежить він над, морем. Неначе став тут навіки. Невже скрізь так, невже весь світ поринув у такий туман?..

Хотілося курити й пити. Про куриво, однак, нічого було і думати, – весь тютюн, що лишився в нього, вимок. І люлька десь зникла. А вода? А харчі? Орган побоявся думати про це. Поки що можна було ще терпіти і поки що можна було не думати...

  На морі стояв мертвий штиль, повний спокій. Човен лише злегка похитувався на місці. Нікуди його не тягло, й нікуди він не рухався. Весла, кинуті в воду, безвольно лежали на тихій хвилі. Можна було зрозуміти Емраїна й Милгуна – вони досягли такої грані перевтоми, що не могли підняти весла на борти: обох звалив мертвий сон.

При цілковитому безвітрі все завмерло у млі й нерухомості. Море стояло, туман стояв, човен стояв, поспішати не було куди... пливти не було куди...

  Сумно прикурнувши, старий непомітно заснув і прокинувся, коли його розбудив Кириск.

  – Аткичх, аткичх! – торсав його хлопець. – Ми хочемо пити.

  Орган стрепенувся й зрозумів, що три одноплемінники ждуть від нього дій, бо він старійшина, і зрозумів, що починається найстрашніше – розподіл води...

    Туман стояв так само густо й нерухомо. На морі залягла мертва тиша.