Кавун
— Ходімо, Петрику, кавуна посадимо, – кличе дідусь.
Пішов би Петрик, та дорога на баштан – у калюжах. А Петрикові їх перестрибувати ліньки.
Посадив дідусь кавуна сам.
Настало літо. Росте кавун. Спека надворі нестерпна.
—Ходімо, Петрику, кавуна поллємо.
Пішов би Петрик, та хто ж за нього метеликів сачком ловитиме?
Пішов дідусь сам. Полив кавуна.
Виріс кавун – обома руками не обхопиш.
— Ходімо, Петрику, кавуна принесемо, – гукає дідусь.
Пішов би Петрик, але ж на гойдалці саме розгойдався. Мало не до хмар.
Прикотив дідусь кавуна з баштану сам. Прикотив, витер піт та й каже:
— Ну й лінькуватий же ти в мене, онучку! Навіть кавунові за тебе соромно.
Розрізав він кавуна. А той і справді червоний-червоний. Мов Петрик.
Джерело:
Вовк Б. Лисиччин місток : оповідання та казки / Б. Вовк ; худож. Г. Савченко. – Київ : Веселка, 1985. – 24 с.
Ресурс надано Рівненською обласною бібліотекою для дітей
Текст читає Наталія Андріївна Онофрійчук, завідувач науково-методичного відділу.