АУДІООПОВІДАННЯ

Категорія: Аудіооповідання

Автор : Винниченко Володимир Кирилович

  0 / 0

- +  

І.

Південь. Сонце пече наче підрядило ся зробить за сьогодня з землі перепічку. Де не станеш, здасть ся, круг тебе і з-гори і з-низку пала якась велетенська піч і шугає без перестанку пекельним полумям. Дихати важко.

У полї пусто вже. Не веселять очей густі довгі ряди кіп, не луна у яру дзвін коси; голо й сумно, подихає осїню.

По шляхах і по межах подекуди суне поважно гарба зі снопами. На ній, задравши до-гори голову, лежить собі який-небудь засмалений з білими плямами хлопець і хльоска инодї з гори батіжком. Йому сонце не вадить. Часом, підвівшись, він крикне ліниво «гей», плюне через губу і знов розляжеть ся й тягне безкраю пісню свою.

Гін на троє від села Цурупалок йде машина пана Скшембжховського. Тут уже чисте пекло. Попадеш сюди і з початку нічого не розумієш: стук, грюк, ґвалт, якийсь рев, якийсь свист, чогось кричать, десь сміють ся, порох, полова, дим... Крізь туман, що стоїть навкруги, видно щось велике й червоне, чути, як сердито гуде і грюкоче воно. Тільки огов­тавшись трохи, починаєш розуміти сю просту картину. Стоїть собі добросердна, ненажерлива звірюка, гуде, грюкотить, а люде пхають її в пащу і не вспівають нагодувати її. З радісним ревом хапає вона сніп за снопом, торощить його залїзними зу­бами своїми і знов голодно й жалібно реве та гуде. Не вспіють пятнадцятеро засмалених, запорошених, живих істот вигребти з під неї, як треба знов пхати її в пащу, бо сердито гуде вже і клаца порожнїм барабаном. Не вспіють всунути снопа, як уже летить полова й солома піднїмаєть ся горою під соломо­трясом. І пятнадцятеро прислужників, гукаючи, поспішаючи, одкидають, розмазують на-швидку піт по лицї, і знов підхо­плюють з-під неї, і знов одкидають до хлопчиків. А сї теж не дрімають: зачепивши купу волоком, тягнуть до великих, жов­тих ожередів, на яких видно тільки брилї дядьків та довгі вила. Робота кипить.

А машина гуде й наче аж ревне радісно, як попаде зразу добрий шматок. В таких випадках машиніст Арсентій Трохимович звичайно сердить ся і щось кричить до барабанщи­ків; але ті ніби не дочувають. І цїлїсенький день її годують і підбірають з-під неї. Віз підїзжає за возом, гарба за гарбою. Вже позвозили з Розкопаного яру, вже почали з Чортової па­сіки, а звірюка все реве і голодно кланца своїми колесами, пасами, соломотрясами.

А сонце пече. Піт уже не витирають, і він вільними шля­хами розходить ся по запорошених лицях, вибираючи, де менче пороху.