«Лісова аптека»
Одного разу пішов Костик з дідусем і сестричкою Зоєю на прогулянку в ліс. Доки йшли селом, доти малий слухняно ступав попереду дідуся.
Коли ж завернули на лісову стежинку, подався уперед. Та й Зоя не втрималася, побігла на галявину, усіяну барвистими лісовими квітами. Дівчата − вони завжди так: тільки прийдуть у ліс, одразу починають квіти на букет або на віночок собі збирати.
Раптом Костик як закричить:
− Ой-йой-йой!
Дідусь і Зойка прожогом кинулися до нього. Що сталося? А то Костик перечепився через пеньок і поранив ногу. Що робити? Назад вертати? Шкода. Тільки ж прийшли до лісу. А з ноги кров аж цебенить.
− Болить! Ой, болить, − стогне Костик.
− Немає тут Айболита твого, − пожартував, дідусь. Глянув туди-сюди, нахилився і зірвав листочок подорожника. Подорожники завжди обіч стежок та доріг ростуть. Тому й таку назву мають.
Промив дідусь листочок водою, що ніс із собою в пляшечці, приклав до пораненого місця, чистою хустинкою обв’язав. Та й каже онукові:
− От і все гаразд, нічого лякатись. Трохи спочинемо − й далі можна буде рушати.
Посідали на травичці, відпочивають.
− А що, якби по-о-дорожника не бу-у-ло? − спитав, схлипуючи, Костик.
− Ми б тоді деревію до ноги приклали. Он, бач, росте. Він, як і подорожник, кров зупиняє, біль заспокоює. А кров тим часом справді перестала сочитися крізь хустинку.
− Ти, діду, як лікар Айболить, без ліків мене вилікував, − радісно вигукнув Костик. − І як ти здогадався прикласти до моєї ноги подорожника?
− Здогадався? То не я, а народна мудрість здогадалася. Про лікарські рослини люди знають з тих давніх часів, коли ще не було ані справжніх лікарів, ані аптек.
Відомо, що п’ять тисяч років тому в країнах стародавнього Сходу вже існували книжки, у яких було описано чимало лікарських рослин. Книжки ті були не паперові, а глиняні. Тому й збереглися протягом тисячоліть. Згадки про лікарські рослини трапляються і в ближчі до нас часи, наприклад у книжці, яку було написано 1073 року. Має та книжка назву “Ізборник великого князя Святослава Ярославовича”. Отже, і в нашій країні люди здавна цікавились лікарськими рослинами. А ти кажеш, що це я здогадався…
Костик аж рота роззявив, слухаючи дідуся. Правду розповідає, а здається − казку. Ще й книги якісь глиняні. Цікаво.
− Ліки ми в аптеці купуємо, а їх часто-густо з різних трав виготовляють. Пам’ятаєте, коли Костик десь заблукав, і мама так налякалася, що аж захворіла. То вона купила краплі з квітів конвалії і кореня валеріани. Це щоб заспокоїтися.
− Оксанчина бабуся завжди п’є якісь краплі, то теж із конвалії? − поцікавилась Зоя.
− Буває, що й із конвалії. Але бабуся складніші ліки приймає: з горицвіту, глоду та собачої кропиви. Цю кропиву ще називають пустирником, бо росте вона на всяких пустирях.
− Горицвіт! Він що, горить? − питає Костик.
− Назва цієї квітки, мабуть, походить від її жовтого кольору. Дуже корисна рослина. Уперше горицвіт при захворюваннях серця почали застосовувати у народній медицині в Україні.
Поки дідусь усе це розповідав, наші мандрівники вийшли на галявину. На ній яскраво-жовтими зірочками розпустилися якісь квіточки.
− Яка дивна кульбабка, − зірвала одну з них Зоя.
− Це не кульбабка, а мати-й-мачуха. Вона тільки схожа на кульбабку. Хороша рослина. І Костик пив з неї настоянку.
− Коли? − здивувався Костик.
− Може, забув, як узимку тобі бурульок та снігу посмоктати заманулося? Ну й застудився. Від кашлю не тільки мати-й-мачуха дуже допомагає. І липовий цвіт та польовий мачок. Заварити їх в окропі й пити… Та ти, Костику, мене не слухаєш.
Костик справді не дуже уважно слухав дідуся. У цю мить його увагу відволікла червона ягідка.
− Дідусю, а можна її з’їсти?
− Їж, Костику, їж. Але пам’ятай: їсти можна тільки ті ягоди, які знаєш, бо між ними є й отруйні…
− А ми з Оксаною для своїх ляльок завжди ліки з рослин готуємо, − засміялася Зоя, простягаючи руку, щоб зірвати кілька жовтих квіточок, що росли на одній стеблині.
Костик підбіг, щоб і собі зірвати таку стеблину, але зірвав лише одну квітку. Подивився на неї. Трохи пом’яв пальцями. Що таке? На пальцях утворилися плями, та не жовті, а фіолетові.
− Що, онучку, здивувався? Оця рослина лікує різні шлункові захворювання. Зветься вона − звіробій, або заяча крівця. Звуть її ще й травою від 99 хвороб. Справді, це чудесна рослина. Відвар з неї можна пити, можна й до рани прикладати. От він який, звіробій!
− А ним можна й звіра вбити? − запитав Костик.
− Ні, назва його не пов’язана з убивством. Не мисливці її вигадали. Казахи звуть цю травичку «джерабай» – «цілитель ран». А вже «джерабай» люди, певно, переінакшили на «звіробій».
Та не один звіробій допомагає, коли заболить шлунок. Допоможе й відвар дубової кори, деревію та ще багатьох інших рослин.
Мабуть, дідусь ще багато чого цікавого розповів би Костикові й Зої: і про лікарські рослини, і про те, як їх діти з весни до осені по лісах та луках, у полі та на узгір’ях збирають. Розповів би, чому ці рослини треба сушити у затінку. Але діти побачили такого гарного метелика, що Костик забув про поранену ногу і побіг метелика наздоганяти. А за Костиком − і Зоя.
Шкода… Бо кожному не завадить якнайбільше знати про нашу зелену аптеку. У житті − як на довгій ниві. Дивись, ще й у пригоді стане…
Джерело:
Улюблена читанка : 1-4 класи : хрестоматія для позакласного читання. – Донецьк : БАО, 2003. – 544 с.
Ресурс надано Хмельницькою обласною бібліотекою для дітей ім. Т.Г. Шевченка
Текст читає О. Цісарук, провідний бібліотекар відділу інновацій, реклами та організації дозвілля Хмельницької обласної бібліотеки для дітей ім. Т.Г. Шевченка.