АУДІООПОВІДАННЯ

Категорія: Аудіооповідання

Автор : Костецький Анатолій Георгійович

  0 / 0

- +  

Роздiл другий

Винахідник Христофор Тюлькін

У цей час учень третього "А" класу Христофор Тюлькiн сидiв на уроках i гiрко розмiрковував, що ж йому сьогоднi робити.

Рiч у тiм, що його ось уже мiсяць переслiдував здоровило-восьмикласник на прiзвисько Бевзь. Вiн мешкав на тiй же вулицi, що й Христофор, i вважався грозою всього кварталу.

Бевзь таки справдi був здоровилом, особливо в порiвняннi з худеньким, тендiтним i капловухим Христофором, окуляри якого весь час сповзали з його малесенького, наче кнопочка, носа. Бевзь був не по лiтах високий, вищий на двi голови за Тюлькiна, мав довжелезнi, наче в мавпи, руки, на яких буграми проступали м'язи. Та й взагалi, його зовнiшнiй вигляд справляв гнiтюче враження на всiх навколишнiх хлопцiв.

Христофор Тюлькiн якось порiвняв Бевзя з неандертальцем. I хоч Бевзь i гадки не мав, що це за один, вiн образився, - тож Христофор мав чудову нагоду пересвiдчитись на власному досвiдi, наскiльки важкi у Бевзя кулаки.

Добре, коли б оцим i скiнчилося. Та Бевзь був не з тих, хто легко вибачає образи. Вiдтодi для Христофора, як i для багатьох iнших хлопцiв їхнього кварталу, вiн запровадив данину: щомiсяця, у перший понедiлок, Тюлькiн мусив приносити Бевзю карбованця.

Таким вовкулакою Бевзь зробився лише рiк тому, а чому - не мiг нiхто пояснити. Досi вiн був цiлком нормальним хлопцем: любив, як i всi, поганяти м'яча, поборюкатися пiд час перерви, ну, залiзти до когось у сад... Але ж усе це були, так би мовити, невиннi пустощi. Та рiк тому Бевзя наче пiдмiнили. Якщо колись вiн мiг навiть заступитися за малюка, то тепер лише загрожував меншим вiд себе, вимагаючи пiд рiзними приводами грошi, грошi й грошi! Хлопцi здогадувалися, що тут не обiйшлося без впливу Бевзевих приятелiв, старших за нього. Але довести цього нiхто не мiг.

Одного разу Христофор Тюлькiн спробував був не сплатити данини: вiн давно мрiяв про кишеньковий лiхтарик, i, щоб купити такий, йому не вистачало саме карбованця. Два днi Тюлькiн непомiтно прошивався додому, та на третiй таки наскочив на Бевзя.

- Привiт, Тюля! - вигулькнув той iз-за рогу. - А я за тобою стра-а-шенно скучив! - I Бевзь загрозливо вищирився.

Христофор зовсiм не образився на "Тюлю". По-перше, спробуй образитись на Бевзя! А по-друге, вiн до такого звертання давно звик: так його величали майже всi приятелi й однокласники. Христофоровi навiть подобалося, що його кличуть не на iм'я, а на прiзвисько, бо вiн хронiчно ненавидiв своє власне, рiдне, особисте iм'я вiдтодi, як навчився розмовляти. Такого iменi вiн нi в кого й нiде не чув, хiба що у Христофора Колумба. Саме на його честь батьки i назвали сина, за що вiн трохи ображався на них i досi.

Може, вiн i пишався б своїм iменем, коли б не прiзвище. Погодьтеся: ну хiба це сполучення - Христофор Тюлькiн. Курям на смiх!

Саме через цю халепу Христофор iще з першого класу вирiшив стати у майбутньому всесвiтньовiдомим ученим, щоб люди, почувши його iм'я та прiзвище, шанобливо казали: "О, це - голова!", а не хапалися за животи вiд смiху. Тож вiдколи вiн навчився читати, з книгою вже не розлучався. Читав Тюлькiн здебiльшого наукову лiтературу i хоча мало що iз прочитаного розумiв, анiтрохи не журився. Вiн десь вичитав, що треба накопичувати знання, а коли їх набереться достатня кiлькiсть, вони самi вишикуються у струнку систему, i людина зробить генiальне вiдкриття чи побудує новiтню наукову теорiю.

Тюлькiн не тiльки читав, а й займався найрiзноманiтнiшими дослiдами. Чого вiн тiльки не робив!

А втiм, зараз iще не час про це розповiдати...

Отож, зустрiвши Бевзя, Христофор зовсiм не образився за "Тюлю", а, стримуючи дрижаки, вiдказав:

- Я те... я того... трохи прихворiв!

- Радий бачити тебе живим i здоровим! - реготнув Бевзь. - А то я був подумав, що мiй карбованець - тю-тю! А ти, бачиш, - живий! Ну, давай, - простягнув вiн до Христофора долоню.

- Бевзю, - благально глянув на здоровила Христофор, - а може, почекаєш? Я лiхтарика хочу купити.

- Що-о-о?! - не своїм голосом ревонув Бевзь. - Ти як мене назвав? - Вiн ухопив хлопчика за барки й почав трусити, примовляючи: - Запам'ятай раз i назавжди: мов iм'я - Семен, або скорочено - Сем. I коли я хоч раз iще почую iнше - начувайся? - Потiм вiн вiдпустив наляканого до смертi Христофора й додав: - Я сьогоднi добрий, живи! Та й карбованцi губити жаль: вiдправлю тебе на той свiт, i вони гайнуть за тобою. Ну, давай!

Тюлькiн, страшенно радий, що так дешево вiдбувся, мовчки тицьнув Бевзевi карбованця i припустив додому, картаючи себе за промах. Адже вiн чудово знав: Бевзем Семена можуть називати лише його дружки, для iнших вiн - Сем...

Усе це пригадалося Христофоровi на останньому уроцi, й вiн млiв зо страху перед майбутнiм: саме сьогоднi мав платити, а в нього, як на грiх, не було й копiйчини.

- Тюля, ти що - заснув? - зазирнув у дверi класу його сусiда й найкращий друг Васько з третього "Б", веселий вiдчайдух i вправний спортсмен. - Ану, додому!

Христофор навiть не ворухнувся.

- Ну й сплюх! - пiдiйшов Васько й ляснув Тюлькiна по плечу. -Диви, на уроцi заснув!

- Та не сплю я, не сплю! - скипiв Христофор. - Одчепись вiд мене!

- Чого кричиш, як навiжений! Краще поясни, що сталося?

Христофор заспокоївся - i про все розповiв друговi.

- Ну й дiла, - похитав головою Васько. - У мене теж нi копiйки. Ну, нiчого, ходiм - якось, може, обiйдеться.

Та тiльки-но друзi завернули на свою вулицю, як наскочили на Бевзя. Той тримав руки в кишенях i щось весело насвистував. Запримiтивши хлопцiв, Бевзь ступив Христофоровi назустрiч i вигукнув:

- Наре-е-штi! Вже хвилин двадцять жду, а менi ж нiколи - друзi чекають. Ну, давай!

- Я сьогоднi без грошей... - ледь пробелькотiв Тюлькiн.

- Знову, хлопчику, жартуєш? - посунув на бiдолаху Бевзь. - Чи забув про мої рученята?

- Я вiддам, - не на жарт злякався Христофор, - слово честi, завтра ж вiддам!

- Ну, гляди менi! - Бевзь повiв перед Христофоровим носом своїм кулачиськом. - Щоб завтра вiддав i з процентами - руб двадцять! А це - за моральну травму, компенсацiя. - Вiн зiрвав iз сорочки Тюлькiна олiмпiйський значок i, сплюнувши крiзь зуби, посунув на спортивний майданчик за школою, де його вже чекали дружки.

- Ходiм до мене, - запропонував засмученому Тюлькiну Васько. - В шахи пограємо, кiно подивимось.

Христофор мовчки кивнув, i друзi рушили до Васька.

Тюлькiн частенько пiсля урокiв завертав до нього. Вони разом учили уроки, обговорювали мiжнароднi подiї, грали в шахи, дивилися телевiзор i, звичайно, мрiяли. Одне слово, спiльних справ у них завжди вистачало.

- Ти не переживай, - утiшав друга Васько. - Якось минеться, не сьогоднi, так завтра. Не може ж отак бути все життя. До речi, чого ти останнiм часом не заходиш до мене?

- Справи рiзнi, - вiдмахнувся Христофор.

- Щось ти вiд мене приховуєш, - образився Васько. - Звичайно, як не хочеш, не кажи. Але ж я бачу: щось у тебе негаразд.

- Нiчого особливого, - вiдмахнувся Христофор. - Просто я одну штукенцiю вигадав. Але треба ще перевiрити, поки рано говорити. - Тут вiн мрiйливо звiв очi догори й додав: - А коли вийде, що задумав, - на весь свiт прогримить iм'я Христофора Тюлькiна!

- Ну що ж, - усмiхнувся Васько, дивлячись на прояснiле обличчя друга, - твори, вигадуй, винаходь. Я вже якось потерплю.

Хлопцi зiграли партiю, погодившись на нiчию, i Христофор помчав додому. А Васько ще довго думав про друга.

Вiн чудово знав Христофорову вдачу. Той майже весь вiльний час тiльки й робив, що вигадував то лiтаючого пiдводного човна, то самомиючу пасту для посуду. Вiн був записаний чи не в десяток рiзних гурткiв, та оскiльки часу у Христофора завжди було обмаль, вiн насправдi нiкуди не ходив. I коли чесно, то з вигадок Тюлькiна досi путнього нiчого не вийшло: надто вже Тюля розкидався. Коли в нього щось вiдразу не виходило, вiн кидав роботу й починав нову. Через це майже всi однокласники дещо скептично ставилися до його винахiдницьких здiбностей: справжнiй винахiдник, на їхню думку, мусить, окрiм таланту, мати ще й неабияку силу волi.

Лише Васько вiрив у майбутнє Христофора, бо знав: талант - це вiд природи, а от силу волi можна в собi виховати. I вiн був переконаний: рано чи пiзно Христофор неодмiнно винайде щось дуже й дуже видатне, щось таке, чим здивує весь учений свiт!