Кульбабка
Почалося це тоді, коли висока тополя, що росте край дороги і бачить далеко-далеко навкруги, була маленькою, тоненькою тополинкою. Значить, це було дуже багато років тому!
Але й тоді, як і тепер, щороку раптом сніг робився водою, і вона швидкими струмками навперегони бігла вниз по долинах. І вже всі знали, що разом із струмками біжить весна.
На небі сонце сміялося так, що не відповісти йому усмішкою було б просто нечемно. Тому всі ходили і сміялися.
І ось що трапилося, коли тополинка була ще маленькою і тоненькою, а після зими прибігла весна.
Струмки нишпорили по левадах, по луках, і один з них вирішив навіть побігти під землю. Там він усім сказав, що вже весна, і всіх переполошив.
Звичайно, зернятам, що потрапили туди торік, було дуже нудно лежати. Куди не повернешся — скрізь земля: і згори, і внизу, і праворуч, і ліворуч. Навіть і повертатися було не варто, тому зернята лежали не рухаючись.
Але від струмка земля стала м'якою — швидше, швидше в невідомий сонячний світ! Потяглися з зерняток тонкі зелені паростки й обережно, щоб не забруднити своїх свіжих листочків, почали витикатися з чорної землі.
Вилізла і маленька кульбабка.
Джерело:
Іваненко, О. Д. Казки / Оксана Іваненко; передм. В. Костюченка; худож. В. Євдокименко. – 4-те вид. – К.: Веселка, 1992. – 319 с.: ілюстр., [4] арк.. ілюстр.
Ресурс надано Донецькою обласною бібліотекою для дітей ім. С. М. Кірова.
Текст читає Ганна Василівна Гончар, студентка Донецького училища культури.