Кисличка
Знаєте, дітки, що? Ви ніколи не плачте! А то раз одна дівчинка гуляла в лісі з братиком, посварилась і гірко заплакала. Сльози кап-кап та на землю, та на насіннячко, що там лежало, та такі гіркі сльози! От і виросла з того насіннячка гірка та терпка кисличка.
А як туди насіннячко потрапило — ніхто не знає. Може, вітер заніс, може, пташка принесла, може, та сама дівчинка або її братик їли яблуко і викинули насіння.
Я думаю, що так і було: напевне, братик їв, а дівчинка заплакала, що їй він не дав.
Як вже там не трапилось, а почала рости в лісовій гущавині кисличка.
Спочатку їй дуже подобалось, і ніхто не знав, що вона така гірка. Та й сама вона навіть не догадувалась.
Повесні вкривались її гілочки легким свіжим листям — кисличка дихала ним щосили — і росла та міцніла. Влітку розросталися вередливі кущі терну, широка папороть, у лісі ставало вогко і темно від густої зелені, і тільки вершечки дерев бачили блакитне небо. Тут, де росла кисличка, було так затишно, що пташки не боялися мостити свої гнізда і співати пісні.
Джерело:
Іваненко, О. Д. Казки / Оксана Іваненко; передм. В. Костюченка; худож. В. Євдокименко. – 4-те вид. – К.: Веселка, 1992. – 319 с.: ілюстр., [4] арк.. ілюстр.
Ресурс надано Донецькою обласною бібліотекою для дітей ім. С. М. Кірова.
Текст читала Тетяна Володимирівна Борисова, бібліотекар читального залу відділу обслуговування учнів 5 – 9 класів.