Бедзик Дмитро Іванович
Дмитро Бедзик
(1989–1982)
Народився 1 листопада 1898 року в селі Вільхівці, Сяніцького повіту (нині Республіка Польща). Ріс у бідній селянській родині. Навчався у гімназії Бучача (ремісничо-будівнича школа при монастирі). У 1915 році при відступі російських військ із Галичини разом з ешелоном біженців потрапив у Росію. У 1919 році закінчив Гнідинське сільськогосподарське училище, у 1926 році – філологічний факультет Харківського інституту народної освіти. Працював агрономом, учителем, журналістом. У роки німецько-радянської війни – спецкор газети «Радянська Україна», з 1944 року – директор Корсунь-Шевченківського музею військової слави. Друкуватися почав з 1924 року. У творах передвоєнного періоду «Люди! Чуєте?» (1924), «Шахтарі» (1924), «Крик землі», «Хто кого» (1927), «Арсенальці» зображено пафос революції, класову боротьбу в Україні в перші роки більшовицької влади. Подіям Другої світової війни присвячено роман «Дніпро горить». Трудові будні українських селян, їхнє духовне зростання показано в романі «Хлібороби». Автор оповідань «До сонця» (1926), «Уланський горець» (1932), «Кров за кров» (1941), «Корсунь-Шевченківське побоїще» (1944), «Плем’я нескоримих» (1949); романів і повістей «Студені води» (1930, 1968), «У творчі будні» (1931), «Дніпро горить» (1948), «Оповідання про Олега Кошового» (1950), «Серце мого друга» (1964); трилогії «Украдені гори», «Сполох» (1983). Значну увагу приділяв рідній Лемківщині. У 1971 р. відвідав Бучач, Монастириськ, Тернопіль, село Велеснів, збираючи матеріали для написання трилогії «Украдені гори». «Украдені гори» (1969) про події перед Першою світовою війною та на початку війни; «Підземні громи» (1971) про події 1915-1917 рр., що відбувалися одночасно і на Лемківщині, і в Східній Україні; «За хмарами зорі» (1972) про події 1917-1919 рр. на Лемківщині, в Києві, Петрограді.
Жив у Києві, помер 27 листопада 1982 року.