АВТОРИ

Іван Мартинович Бурячок

(1877–1936)

Народився  6 жовтня 1877 року в бідній селянській родині в селі Лозуватій, Брацлавського повіту (нині — в складі Липовецького району Вінницької області), де також пройшли його дитячі та юнацькі роки.
Одного разу місцевий поміщик Рагульський, їдучи до костьолу, помітив біля дороги хлопчика, який щось старанно замальовував. Зацікавлений пан зупинився і попросив його намалювати фаетон та коней. Малюнки так сподобались Рагульському, що він вирішив відіслати їх до Київської рисувальної школи М.І. Мурашка, куди невдовзі було зараховано талановитого юнака. Після закінчення цієї школи в 1899 році І. Бурячок направляється в 1903 році вдосконалювати творчу майстерність у Краківську академію мистецтв. У цей період свого життя І.М. Бурячок зарекомендував себе тонким, вдумливим автором пейзажних етюдів. М’яким ліризмом та глибиною почуттів, любов’ю до рідного краю сповнені такі його роботи, як: «Село», «Дозріле жито», «Степ», «Після жнив. Вечоріє», «Брід через річку», «Сільське подвір’я», «Краєвид рідного села» та інші. Багато із цих творів були написані на Вінниччині, куди художник неодноразово приїжджав, навчаючись у Києві, а згодом у Кракові.
В 1905 році до художника приходить перше публічне визнання: його картини демонструвалися у Львові на «Виставці українських артистів».
Крім пейзажних етюдів, І. Бурячок є також автором цілого ряду портретів, з яких особливо виділяється «Портрет М.В. Лисенка» (1910 р.). До речі, обох цих людей єднала щира та багаторічна дружба. Іван Бурячок є також автором блискучих сатиричних карикатур та чудових ілюстрацій до різних українських видань.
Упродовж 1908 і 1909 років художник оформив альманах «Терновий вінок», декламатор «Розвага», антологію «Українська муза», створив чудові ілюстрації до «Енеїди» І. Котляревського, твору М. Левицького «За Коліївщини», байок Л. Глібова, казок братів Грімм тощо. В 1910 році він створює гарний заголовок до київської газети «Село». Назва газети була зроблена на фоні малюнка із зображенням села і поля.
Ще однією яскравою гранню в творчій біографії художника була його робота в театрі. В 1907 році в Києві було створено перший в Україні стаціонарний театр, який очолив М. Садовський. У цьому театрі в якості художника-декоратора з 1908 року почав працювати І.М. Бурячок. Вже перші його роботи в театрі свідчили про впевнений почерк майстра своєї справи, глибокого знавця народних звичаїв та побуту.
Напрочуд вдалим, на думку сучасників, було оформлення вистави «Камінний господар» Лесі Українки. Нові костюми й декорації Бурячка «цілком відповідали не лише стильовим ознакам епохи, а найголовніше – духові п’єси Лесі Українки, її філософському змістові».
Також надзвичайно високу оцінку сучасників дістало оформлення декорацій до вистави «Вій», де художник майстерно використав архітектуру дерев’яних українських церков ХVIII століття, а також прийоми світлотіні.
На жаль, після захоплення більшовиками влади в Києві в 1918 році театр М. Садовського фактично розпався. Серед людей, що залишили театр, був і Бурячок. Доля знову закинула його на Вінниччину, де він невдовзі отримує роботу художника-оформлювача декорацій в театрі Народного Дому у Вінниці. Про перебування художника в обласному центрі частково розповідають архівні джерела. Із них стає відомо, що 20 листопада 1921 року художнику було присвоєно 15-й розряд (один з найвищих), що дало йому змогу отримувати зарплату в 900 тисяч крб. Інший архівний документ розповідає, що в грудні 1921 року художник за оформлення рекламного плакату до п’єси І. Карпенка-Карого «Бондарівна» отримав 55000 крб, а за такий же плакат до п’єси М. Старицького «Ой, не ходи, Грицю» — 36000 крб. Також у Вінниці І. Бурячок оформлював декорації та костюми до таких вистав, як «Катерина» Т.Г. Шевченка, «Сорочинський ярмарок» та «Ревізор» М.В. Гоголя.
Після Вінниці І.М. Бурячок оформлював вистави у київському театрі ім. М. Заньковецької (1922-1927 рр.). Останньою великою роботою художника були декорації до вистави «Вій» за М.В. Гоголем, створені для Київського театру музичної комедії в 1936 році. Того ж року, 24 жовтня, І.М. Бурячок помирає, залишивши після себе доробок, яким міг би пишатися не один художник.