АВТОРИ

Леся Верховинка 
(Ярослава Лагодинська-Кучковська)

(1903–1936)

Народилася 3 квітня 1903 року в містечку Делятині, яке називають північними воротами Гуцульщини. Поетеса, авторка прозових та драматичних творів.  Ярослава виростала під впливом українського культурного середовища, книг із батькової бібліотеки, народних пісень, казок та оповідок. Світогляд дівчини формувався завдяки спілкуванню з Іваном Семенюком (Марком Черемшиною), який працював у батьковій канцелярії, Василем Стефаником та іншими відомими людьми, котрі не раз бували у домі Лагодинських, і звичайно під впливом батька, який для дівчини був прикладом любові до України і служіння рідному краю.
У 1913 році Ярослава вступила до приватної жіночої гімназії сестер Василіянок у Львові. Згодом відвідувала українські гімназійні курси у Відні, навчалася в цісарській українській гімназії у Станіславові. У 1921 році закінчила навчання, одержавши «Свідоцтво зрілості» з відзнакою – воно давало право вступати до університету. У 1923 році дівчина переїхала до Відня, вступила на відділення германістики Віденського університету, а згодом студіювала там же ще й медицину. В студентські роки активно працювала в «Жіночому Союзі» (громадсько-політичне, культурно-виховне товариство), виступала з доповідями. Тут, у Відні, Ярослава зустрілася з лікарем Теофілом Кучковським. Матеріальне становище Ярослави, яка почала працювати над докторською дисертацією, на той час було нелегким.
 У 1929 році вона захищає докторську. Влітку 1929 року молоді люди побралися, а наступного року подружжя придбало власну невелику оселю, де Теофіл відкрив свій медичний кабінет. Та щастя виявилося нетривалим. У жовтні 1935 року Теофіл помирає від невиліковної хвороби. Життя, здається, втратило сенс. Якби не донечка і не література… Щоб забрати доньку, що перебувала у батьків, Ярослава поїхала до Делятина. Застудившись, захворіла на запалення легень. 21 лютого 1936 року Ярослава Лагодинська-Кучковська померла. Літературна творчість Лесі Верховинки багатогранна. Вірші та оповідання Ярослава почала писати ще у 15 років. Перший її вірш мав назву «Любов до Вітчизни» й був присвячений Україні. З 1921 року Я. Лагодинська співпрацює з львівським видавництвом «Світ дитини», де вийшли друком книжки її п’єс для дітей «Іменини Влодка» та «Стріча в лісі». Не без творчого впливу Марка Черемшини письменниця поступово віддає перевагу прозовим творам. Друкувалася в журналах «Молода Україна» і «Нові шляхи», серійному виданні «Діточа бібліотека» та ін. Писала оповідання для дітей: «Портрет татуся», «Велика п’ятниця на Гуцульщині», «На цукорки», цикл оповідань із гуцульського життя «Старе лихо» (1923); «Вечерниці» (1929); «На полонині» (1926); «Невістка» (1929) та ін. В оповіданні «Дівчинка з лялькою» (1927) змалювала нужденне життя дітей міських підвалів. Написала ряд автобіографічних оповідань: «Казка минулих літ» (1923); «Пробудження» (1930) та ін., літературознавчі праці: «Жінка в творах Франка» (1925) та «З нового Відня» (1932).
Леся Верховинка прожила коротке життя – лише 33 роки. Тривалий час про її творчість мало хто згадував.
У 2013 році зусиллями меценатів вийшла друком збірка «До Делятина на крилах мрій», до якої увійшли вірші, оповідання, драматичні твори, есе, листування письменниці. Ще одна збірка побачила світ у Івано-Франківську. До неї увійшли п’єси для дітей.