Володимир Миколайович Гагенмейстер
(1887–1938)
Український графік, мистецтвознавець і видавець.
Народився 12 червня 1887 р. у м. Виборг у родині військового чиновника. Походив із прибалтійських дворян (рід із 1624 р. належав до лицарства Ліфляндії гербу «Гаген», а по жіночій лінії – до польського гербу «Равіч»).
Після завершення навчання отримав звання художника прикладного мистецтва. Із 1913 р. працював штатним викладачем ліплення, живопису, геометричного і проекційного креслення художньо-промислової школи ім. Н. Ф. Фан-дер-Фліта.
Із 1916 по 1933 рр. працював директором художньо-ремісничих учбових майстерень у м. Кам’янець-Подільський. Викладав композицію, графіку, історію всесвітнього прикладного мистецтва. При школі організував майстерню літографії, яка працювала з 1921-1931 рр. Водночас займався дослідженням народного мистецтва , викладав мистецтвознавство в Кам’янець-Подільському університеті (згодом Інститут народної освіти). У 1921 р. в м. Кам’янці-Подільському був створений Комітет охорони пам'яток старовини, мистецтва, природи, який очолював професор-історик П. Клименко.
У 1925 р. в місті постав ще один науковий осередок – Кам’янець-Подільське наукове товариство при Українській Академії Наук, активним діячем цього товариства був В.Гагенмейстер. Школа Гагенмейстера перетворилася на справжній українознавчий осередок, тому більшовики його закрили.
У 1933 р. художника запросили викладати графіку і композицію до Харківського Поліграфічного інституту. У 1936 р. він переїхав до Києва, де очолив експериментально-художні майстерні при Київському державному музеї українського мистецтва. Його творча праця була спрямована на розвиток і популяризацію українського національного мистецтва. Того ж року з його оправою й форзацом вийшла «Лісова пісня» Лесі Українки в Держлітвидаві України, наступного року – Шевченкові «Поеми». Заарештували Гагенмейстера вночі проти 12 грудня 1937 року та звинуватили в участі в українській націоналістичній організації та в шпигунстві на користь буржуазної Польщі. Володимира Миколайовича розстріляли 20 січня 1938 року у підвалах Жовтневого палацу.
Реабілітований посмертно 31 березня 1971 р. військовим трибуналом Київського військового округу.