АВТОРИ

Гжицький Володимир Зенонович народився 15 жовтня 1895 року в с. Острівець на Тернопільщині в сім’ї вчителя. Закінчив місцеву школу, а потім гімназію в Тернополі. 1918 року його було мобілізовано до австрійської армії, а коли Австро-Угорщина розпалася, він став офіцером Української галицької армії (УГА), 1919 року перейшов р. Збруч і дістався до Харкова, де й закінчив інститут сільського господарства й лісництва. Але працювати довелося в системі Наркомосу УРСР.
Водночас поет-початківець вступив до Спілки селянських письменників «Плуг», брав активну участь у створенні літературної організації «Західна Україна», до якої ввійшло 57 письменників, котрі перебралися у Радянську Україну з пілсудської Польщі. Тоді ж видав першу (і єдину) збірку віршів «Трембітині тони» (1924). Згодом Гжицький спробував свої сили в написанні новел із життя галицького краю. Ці його спроби гаряче підтримав П. Тичина як один із редакторів журналу «Червоний шлях».
1928 року Гжицький у складі кінописьменницької експедиції, яку очолював О. Довженко, вирушив на Алтай для вивчення життя тамтешніх жителів ойротів. Результатом поїздки став роман «Чорне озеро» (1929), що приніс письменникові всесоюзне визнання. І хоча в 1932 році В. Гжицький випустив актуальний роман «Захар Вовгура» про шахтарів Донбасу, доля письменника була визначена тимчасовим перебуванням у лавах УГА та романом «Чорне озеро» (висвітлені проблеми національних взаємин у Радянському Союзі).
7 грудня 1933 року в Харківському облуправлінні держбезпеки був виписаний ордер на арешт В. Гжицького. У 1934 році Гжицького Володимира заслати до виправно-трудового табору терміном на 10 років... І тільки у 1956 році він був реабілітований.
Повернувшись в Україну, письменник ще 17 років мав змогу творчо працювати. Написав кільканадцять повістей та оповідань, історичний роман «Опришки», автобіографічну трилогію «У світ широкий», «Великі надії», «Ніч і день».
Помер Володимир Гжицький 19 грудня 1973 року у Львові.