АВТОРИ

Український поет-революціонер, публіцист і критик, перекладач з багатьох мов світу, полум’яний пропагандист російської літератури і послідовний співець дружби народів.
         Народився П.Грабовький в селі Пушкарному Охтирського повіту Харківської губернії (тепер село Грабовське Краснопільського району Сумської області) 11 вересня 1864 року в родині Арсена і Ксенії Грабовських. 
         Спочатку П.Грабовький навчався у місцевій церковно-парафіальній школі, а на десятому віці життя стає учнем Охтирської бурси. З 1879 року П.Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії. У
третьому класі виключений за належність до харківської групи революційної народницької організації «Чорний переділ», заарештований і висланий у рідне село під нагляд поліції.
У 1886-му Павла Грабовського ув’язнили і засудили до п’ятирічного заслання до Сибіру. За участь у складанні і поширенні відомого протесту-відозви політв’язнів «Заява російському уряду» (1889) знову заарештований.
Там розпочинає активну літературну діяльність. Надсилає вірші у галицькі часописи, де друкуються його статті, нариси. Займається перекладами. Перебував у засланні у Вілюйську (з 1893-го), Якутську (з 1896-го), Тобольську (з 1899-го). Повернутися до рідної України йому не судилося. На чужині провів 20 років із 38.
В умовах заборони української мови дбав про її існування, зміцнення й розповсюдження. Постійно підтримував зв’язок з Україною, листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком.
У Галичині вийшли окремими виданнями його ліричні збірки «Пролісок» (1894), «З півночі» (1896), «Кобза» (1898) та збірки перекладів «Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «Доля» (1897).
         У кінці 1900 року – Грабовський одружився з А.М.Лук’яновою, яка вчилася у фельдшерській школі. Анастасія Миколаївна Лук’янова, була молодою, вродливою, життєрадісною особою. У кінці 1901 року у Грабовських народився син Борис, названий на честь Бориса Грінченка.
         Павло Арсенович створив прекрасні зразки оригінальної поезії. І про що б не писав поет, він завжди звертався до рідного краю, рідної пісні. Пісня, пройнята гуманізмом та оптимізмом, глибиною народної мудрості, стала органічною частиною творів поета.
         Творчість Грабовського була неперевершеним зразком. Революційні мотиви в ліриці поета знаходимо в поезіях “Справжні герої”, “Уперед”, “Надія”. Про громадські обов’язки митця Грабовський пише у своїх віршах “Я не співець чудової природи”, “До парнасців”, “Поетам – українцям”.
         Інтернаціональні мотиви займають значне місце в літературному доробку П.Грабовського. Про спільність інтересів трудящих говориться у віршах “До Б.С-го”, “Текінка”, “Бурятка”, “Червоний жупан”.
         Поезії Грабовського “До українців”, “Далеко”, “До України”, “Україна приснилась мені” мають патріотичний, національно-визвольний характер. В поезіях Грабовського знаходимо чимало майстерно змальованих картин природи, які є контрастом до нужденного, підневільного життя трудящих. Це пейзажна лірика “Сон”, “Квітень”, “Вечір”, цикл “Веснянки”.
         Дитяча тематика приваблювала Грабовського протягом усього життя. Поет-революціонер готував маленьких читачів до діяльного життя. Окрему групу становлять вірші-звертання “До школи”, “Дітям”. Широке пізнавальне, виховне і естетичне значення для дітей мають вірші поета “Сонечко та дощик”, “Щоглик”, “Соловейко”, “Дніпр”, “Метеличок”.
         Ім’я П.Грабовського перекладача стоїть поруч з іменами інших українських передових письменників кінця 19 ст., які вписали яскраву сторінку в літературно-мистецьке єднання українського народу з іншими народами.
         Постать П.Грабовського важко уявити без його літературно-критичних праць. Адже поет вперше в українській літературі порушив саме у своїх критичних працях цілу низку важливих суспільно-політичних питань.
         Будучи вже тяжко хворий, за п’ять днів до смерті поет пише Б.Грінченкові хвилюючого листа, в якому виливає свій біль, що вже не доведеться йому більше побачити улюбленої батьківщини. 12 грудня 1902 року П.Грабовського не стало. Друзі виконали його заповіт – поховали поруч з могилами декабристів.
         Благородство і сила духу цієї людини варті захоплення і глибокої поваги. Гідність, готовність до самопожертви, моральна чистота, - ці риси визначали характер і поведінку Павла Грабовського.