АВТОРИ

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ

       Серед письменників кінця 19 - початку 20 ст. одне з перших місць належить Ользі Юліанівні Кобилянській. Вона увійшла в історію української літератури як проникливий художник слова, глибокий знавець дум і прагнень трудового селянства, тонкий майстер пейзажу.
       Народилася О.Кобилянська 27 листопада 1863 року в містечку Гура- Гумора в Південній Буковині в багатодітній сім’ї дрібного службовця. В 1873 році сім’я Кобилянських переїздить у містечко Кімполунг, в 1889 році - село Димку, а з 1891 року постійно проживає в Чернівцях.
У багатодітній родині Ю.Кобилянського (семеро дітей) засоби до життя були дуже обмежені. Майбутня письменниця мала можливість закінчити тільки початкову школу, але наполеглива та енергійна дівчина напружено займалася самоосвітою, читала багато художніх творів, самотужки вивчала рідну мову і літературу, студіювала наукові праці. Досконале знання німецької мови допомогло їй добре ознайомитись з кращими зразками світової літератури. Знайомство Ольги Кобилянської з Софією Окуневською та Наталією Кобринською, високоосвіченими жінками, активними учасницями жіночого руху в Галичині, мало також значний вплив на розвиток її світогляду, сприяло виробленню демократичних поглядів. У 1894 році вона виступила в Чернівцях з доповіддю на тему "Дещо про ідею жіночого руху». Активна участь О.Кобилянської в жіночому русі, метою якого була емансипація жінки у умовах тогочасної дійсності, позначилась на перших творах письменниці. В цей час вона публікує дві свої повісті «Людина» і «Царівна» (1896 р.) та збірку новел та нарисів «Покора». У названих творах Кобилянська показує презирство й ненависть до буржуазно-міщанських проявів, змальовує життя буковинських селян, інтелігенції, а також подає цікаві психологічні образи, ліричні акварелі, алегоричні поезії в прозі.
       У становленні О.Кобилянської як народної письменниці велику роль відіграло її знайомство й тривале листування з творчих питань з такими діячами української літератури, як І.Франко, М.Павлик, О.Маковей, В.Стефаник, Леся Українка. Не менше значення мала і поїздка письменниці в 1899 році на Наддніпрянську Україну, тут вона відвідала Шевченкову могилу в Каневі, тут на квартирі М.Старицького в Києві зустрілася на нелегальних зборах з представниками прогресивної української громадськості, а потім гостювала в родині Косачів  і міцно здружилася з Лесею Українкою. У творчості О.Кобилянської все виразніше починають звучати соціальні мотиви. Так з’являється соціально-психологічна повість «Земля», яка в 1902 році була надрукована в журналі «Літературно-науковий вісник» і окремим виданням. Цей твір вважався справжньою енциклопедією життя, думок і настроїв буковинського селянства кінця 19-початку 20 століття. Основна проблема повісті - влада землі - розкрита через страшну драму братовбивства.
       На початку 90-х років виходять також збірка нарисів і новел «До світа», повісті «Ніоба», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку». Подальша творчість письменниці проходила в умовах лихоліття першої світової війни. Роздуми і переживання цього складного періоду знайшли своє художнє відбиття в нарисах та оповіданнях «Юда», «Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки», «Назустріч долі». «Зійшов з розуму», написаних в 1915-1923 рр. Ім’я письменниці перелітає за межі України: її твори починають друкуватися окремими книжками російською, а також чеською та німецькою мовами.
       З кожним роком популярність О.Кобилянської зростає, але обставини її особистого життя і творчості дедалі ускладнюються. Письменниця тяжко захворіла - її розбиває параліч. Написання кожного нового твору в таких умовах межувало із своєрідним творчим подвигом. Після возз’єднання Північної Буковини з радянською Україною О.Кобилянську приймають до Спілки письменників України. Розпочалася Велика вітчизняна війна. Чернівці, де проживала хвора письменниця, були тимчасово окуповані фашистськими загарбниками. Таємна поліція, за прогресивні погляди О.Кобилянської, підготувала на неї справу і передала її до військового суду. Але свій брутальний і жорстокий намір фашисти не встигли здійснити. 21 березня 1942 р. Ольга Кобилянська померла.
Сягаючи корінням глибоко у життєдайну українську землю, творча спадщина О.Кобилянської вливається у скарбницю людської культури як неперехідна художня цінність.

***

       Одним з видатних творів письменниці є повість «У неділю рано зілля копала...» (1908 р.), в основу якої покладено мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». На початку твору письменниця стисло подає передісторію основних подій. В одному буковинському селі зупинився циганський табір. Молода дружина Раду - ватажка табору - народила білу дитину. За зраду чоловік вирішив убити її. Але вночі Андронаті, батько Маври, разом з товаришем крадькома виносять беззахисну матір і її сина з табору. Непритомну Мавру залишають у лісі, а сина, пізніше названого Грицем, підкидають багатому селянинові Михайлові Дончаку. У повісті органічно поєдналися два начала - реалістичне й романтичне. Сюжет твору розгортається двома взаємозв’язаними лініями. Одна - трагічна доля циганки  Маври, яка карається за подружню зраду, поневіряння  її батька, друга (романтична) - кохання Гриця, сина Маври, до двох дівчат - Тетяни та Настки.
       Правдиво змальовує письменниця образи Маври та її чоловіка Раду - багатого отамана. Покохавши угорського шляхтича, Мавра все життя несе тяжку покуту за подружню зраду.  Вона стала мешканкою глухого лісу, збирала й сушила цілющі трави і з цього жила. Розчарувавшись у коханні, самотня Мавра перестала вірити в доброту людини, у силу й чистоту почуттів. Втративши все, вважаючи свого сина загиблим, циганка знайшла відраду в Тетяні. Вона вчить і Тетяну недовіряти Грицеві - він також може зрадити. Стара циганка навчила Тетяну варити чарівне зілля. Незабаром Мавра зустріла свого батька Андронаті, який повідомив, що Гриць - її син. Але Гриць раптово помирає. 
       Першим, хто успадковує кару за скоєний гріх, є Гриць - син циганки. Зустрінуті й покохані одночасно синьоока Настка й чорнобрива Тетяна є наслідком подвоєної душі Гриця. В образі Тетяни юнака манить оте загадкове відчуття свободи, розкутість, природність, а водночас і таємність. Якщо Грицеві притаманні риси характеру ввібрані з молоком  матері-циганки, то для Тетяни світ циган, пізнаний завдяки Мавриному вихованню, стає її другим єством. Гриць тягнеться до Тетяни, але не може покинути Настку. Гриць заручений з нею ще з дитинства. Характер її м’який, ніжний. Її любов цілком земна, без високих поривів. Для Гриця Тетяна чудова, але далека. Настка - ближче. Він вагається між ними і приносить нещастя і Тетяні і Настці.
       Трагізм ситуації посилює нещадність долі - син покидає світ саме тоді, коли його знайшла мати, і помирає від руки любої доньки, що збожеволіла від горя і сама пішла з життя. Смерть прийшла на зміну коханню. Приреченість на самоту і горе повернулось до Маври, замкнувшись у смерті двох її дітей - Гриця (вродженого сина) й Тетяни (набутої доні). Повість О.Кобилянської «В неділю рано зілля копала...» стала найпоетичнішим прозовим твором в українській літературі.