Валер'ян Львович Поліщук (*1 жовтня (19 вересня) 1897, село Більче Боромельської волості Дубенського повіту Волинської губернії, нині — Демидівський район Рівненської області — †9 жовтня 1937, урочище Сандармох, Карелія), український письменник — поет і прозаїк, літературний критик і публіцист.
Народився в сім'ї селян-хліборобів. Навчався в Луцькій (1911–1913 рр.) і Катеринославській гімназіях (1914–1917 рр.), по закінченні останньої навчався в Інституті цивільних інженерів у Петрограді та на історико-філологічному факультеті в Кам'янець-Подільському державному українському університеті.
1918 року очолив Боромельський волосний земельний комітет, працював у газеті "Народная воля" і секретарем журналу "Шлях", з 1919 року — секретарем газети "Республіканець" у Катеринославі. 1920 року повернувся до Києва, співпрацював у газеті "Більшовик". Наступного 1921 року перебрався до Харкова, працював у різних літературних часописах.
1925 року заснував у Харкові модерністську групу "Авангард", що обстоювала програму конструктивного динамізму (за нею поезії належало оспівувати модерну цивілізацію і світ технічної революції).
У листопаді 1934 року заарештований органами Державного політичного управління за звинуваченням у приналежності до так званого Центру антирадянської боротьбистської організації. 27-28 березня 1935 р. виїзна сесія Військової колеґії Верховного Суду СРСР засудила Поліщука на 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував на Соловках.
Розстріляний 9 жовтня 1937 року в урочищі Сандормох в Карелії разом із Валер'яном Підмогильним, Миколою Зеровим, Григорієм Епіком, Лесем Курбасом, Миколою Кулішем за "...контрреволюційну шпигунську терористичну діяльність і за створення контрреволюційної організації «Всеукраїнський центральний блок».
Автор поетичних збірок: "Сонячна міць" (1920), "2" (опублікована спільно з Миколою Хвильовим, 1922), "Радіо в житах" (1923), творів для дітей "Пригода" (1931), "Зелений шкідник" (1933), "Шпаченя", "Що їх врятувало" (1933), казки "Бедрик та комашка" (1987).
Виступає В.Поліщук і як прозаїк, критик і теоретик літератури. Окремими виданнями побачили світ понад 50 його книжок, серед яких найпомітніші — "Книга повстань" (1922), "Ленін" (1922), "Дума про Бурмашиху" (1922), "Розкол Європи" (1925), "Пульс епохи (1927), "Григорій Сковорода" (1929) та інші.