Гнат Галайда (Гнат Мартинович Хоткевич)
(1878–1938)
Український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог. У 1894 р. з відзнакою закінчив Харківське реальне училище. У 1900 р. закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту. З 1900 р. короткий час працював залізничним інженером на Харківсько-Миколаївській залізниці. Розробив власний проєкт дизельного поїзда (1901) на тридцять років раніше від американського аналогу.
Літературну діяльність Хоткевич почав у 1897 році (оповідання «Грузинка» у львівському журналі «Зоря»). Подальші твори його великої літературної спадщини: оповідання «Блудний син» (1898), «Різдвяний вечір» (1899), цикл «Життєві аналогії» (1897—1901), збірка «Гірські акварелі» (1914); протягом 1914–1915 років була написана низка оповідань під назвою «Гуцульські образки» (уперше надруковані у 1923 році у журналі «Червоний шлях»); повість «Авірон» (1917), роман «Берестечко» та інші.
Найвизначнішим досягненням прозової творчості Хоткевича стала романтична повість з гуцульського життя «Камінна душа» (1911), кілька разів перевидана (у різних редакціях) пізніше. Хоткевич є автором низки драматичних творів, у яких відобразив антифеодальну та національно-визвольну боротьбу українського народу.
Найбільш продуктивним на літературній ниві Хоткевич був у Харкові. Тут він уперше заявив про себе як талановитий поет, драматург, прозаїк, перекладач. За короткий час написав збірку поезій «Трембітині тони» (1924), п'єси «По зорі» (1925), «Вибух» (1927), «Наступ» (1931), переклав роман польського письменника Казімежа Тетмаєра «Легенда Татр» (1928), видав повість «Муца» (1928), збірку оповідань «Цісарське право» (1932), романи «Чорне озеро» (1929), «Захар Вовгура» (1932).Його роман «Довбуш» також не був повністю надрукований прижиттєво окремою книгою, але після вбивства Хоткевича совітами 1938 році, у архівах зберігся повних рукопис роману «Довбуш», датований 1920 роком. Згодом роман таки вийшов посмертно, а саме у 1965 році у львівському видавництві «Каменяр».