Cофійко, — позбирай іграшки! — гукнула мама з кухні.
— Ага... — неохоче відповіла Софійка, заплітаючи ляльці
коси так, щоб вони облягли її голову, як корона.
— Я не жартую! Позбирай іграшки, склади олівці й альбоми...
— Та зараз...
— Я навіть звідси бачу, шо ти сидиш на килимку серед безладдя й бавишся лялькою!
— Ти не бачиш — ти здогадуєшся! — засміялася Софійка.
— Здогадуюся, — погодилася мама. — Уже пізно, пора спати, іграшкам теж.
— Так вони ж не живі! їм спати необов'язково! Оце мишенятко — з гуми. Ведмежатко — з тканини. Лялька — з пластмаси. В неї навіть очі несправжні, а намальовані Книги взагалі очей не мають — що вони заплющуватимуть, якщо їх покласти в ліжко?
— Софійко, — зауважив тато, — не мудруй. У тебе є п'ять хвилин...