Лісовий гном
Розділ І
Лісовий гном
Що це за тінь там, у кутку скрині? Ось вона поворухнулася… Ось поповзла по краю… Миша? Ні, на мишу не схоже…
Нільс аж очам не повірив. На краю скрині сидів малесенький чоловічок. Він наче зійшов із недільної картинки в календарі. На голові — крислатий капелюх, чорний каптанець оздоблений мереживним коміром і манжетами, панчохи біля колін зав'язані пишними бантами, а на червоних сап'янових чобітках виблискують срібні пряжки.
«Так це ж гном! — здогадався Нільс. — Справжнісінький гном!»
Мати часто розповідала Нільсові про гномів. Вони живуть у лісі, вміють говорити і по-людськи, і по-пташиному, і по-звіриному. Вони знають про всі скарби, які хоч сто, хоч тисячу років тому були зариті в землю. Захочуть гноми — взимку на снігу квіти зацвітуть, захочуть — улітку річки замерзнуть.
Ну а боятися гнома не варто. Що лихого може заподіяти така крихітна істота!
До того ж гном не звертав на Нільса ніякої уваги. Він, здається, нічого не бачив, окрім оксамитової, розшитої дрібними річковими перлами безрукавки, що лежала в скрині аж під віком.
Поки гном милувався химерним старовинним візерунком, Нільс уже думав, яку б штуку утнути з дивовижним гостем.
Цікаво було б зіштовхнути його в скриню і потім зачинити віко. А можна ще ось що…
Не повертаючи голови, Нільс оглянув кімнату. У дзеркалі вона відбивалась уся як на долоні. На полицях у строгому порядку вишикувалися кав'яник, чайник, миски, каструлі… Біля вікна — комод, заставлений усякою всячиною… А ось на стіні — поряд з батьківською рушницею — сачок для ловлі мух. Саме те, що потрібно!
Нільс обережно зісковзнув на підлогу і зірвав сачок із цвяха.
Один змах — і гном забився в сітці, як спіймана бабка.
Його крислатий капелюх збився на потилицю, ноги заплуталися в підлогах каптанця. Він борсався на дні сітки і безпорадно розмахував руками. Та щойно йому вдавалося трохи підвестися, Нільс струшував сачок, і гном знову падав униз.
— Послухай, Нільсе, — заскиглив нарешті гном, — відпусти мене на волю! Я дам тобі за це золоту монету, велику, як ґудзик на твоїй сорочці.
Нільс на мить задумався.
— Що ж, це, мабуть, непогано, — сказав він і перестав розгойдувати сачок.
Чіпляючись за ріденьку тканину, гном вправно поліз угору Ось він уже вхопився за залізний обруч, і над краєм сітки показалася його голова…
Тут Нільсу спало на думку, що він продешевив. Упридачу до золотої монети можна було зажадати, щоб гном учив за нього уроки. Та мало що ще можна придумати! Гном тепер на все згодиться! Коли сидиш у сачку, сперечатися не станеш.
І Нільс знову трусонув сітку.
Але тут раптом хтось дав йому такого ляпаса, що сітка випала у нього з рук, а сам він сторчголов покотився в кут.
Джерело:
Лагерлеф С. Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми : повість-казка : для мол. шк. віку / С. Лагерлеф ; пер. з рос. В. Герман ; худож. С. Набутовський. – Київ : Махаон-Україна, 2007. – 208 с. : іл. – (Подорож у казку).
Ресурс надано Комунальним закладом «Закарпатська обласна бібліотека для дітей та юнацтва
Текст читає Лендєл Т. В., завідувач відділу комплектування фондів та каталогізування документів.