Михась та Івась
Михась та Івась сиділи в садку на лавочці і розмовляли. Вони розмовляли не просто, як інші ребята, а з усієї сили брехали один одному, наче засперечалися, хто кого перебреше. Така в них була звичка.
- Скільки тобі років? - питає Михась.
- Дев’яносто п’ять. А тобі?
- А мені сто сорок.
- Знаєш,-каже Івась, - раніш я був великий - великий, як дядя Боря, а потім став маленький.
- А я, - каже Михась,- спершу був маленький, а потім виріс великий, а потім знов став маленький, а тепер також скоро буду великим.
- А я, коли був великий, то вмів плавати. Всю річку міг перепливти,- каже Івась.
- О! А я ціле море міг перепливти!
- Подумаєш, море! Я океан міг перепливти!
- А я раніш літати вмів, - каже Михась.
- Ану, полети!
- Зараз не можу. Розучився.
- А я раз купався в морі, - каже Івась, - і на мене напала акула. Я від неї тікати, а вона мене - хап за голову й відкусила.
- Брешеш!
- Чесне слово!
- Чого ж ти не вмер?
- А чого мені вмирати? Я собі виплив на берег і пішов додому.
- Без голови?
- Авжеж без голови. Навіщо мені голова?
- А чого ж ти тепер з головою?
- Друга виросла.
- А на мене раз у лісі лев напав,- каже Михась.
- Я від нього тікати, а він - хвать мене за ногу і відкусив. Я як побіжу швидше!
- Без ноги?
- А я на одній нозі. От я біг, біг, а лев догнав мене та й другу ногу відкусив. Я як побіжу ще швидше!
- Ну й брешеш!
- Чесне слово!
- Як же ти біг без ніг?
- А я на руках. Наче на руках бігти не можна. От я біжу, а лев доганяє, хап за одну руку - відкусив. Я швидше! А він хап за другу - і цю відкусив. Я ще швидше! Насилу втік від нього.
- Брешеш ти все!
- Чесне слово!
- А як же ти біг без ніг, без рук?
- А я на голові. Наче на голові бігати не можна!
- Чого ж ти тепер з руками й з ногами?
- Нові виросли.
А я раз був в Африці, і мене там крокодил з’їв, - сказав Івась.
- Брешеш!
- Чесне слово!
- Чого ж ти тепер живий?
- Так він мене потім виплюнув.
Поряд з Івасем та Михасем сиділа на лавочці бабуся. Вона дрімала на сонечку і мов нічого не чула. А потім відкрила очі та й каже:
- От брешуть, безсоромні! От брешуть! І навіть не червоніють!
Тут ребятам стало так соромно, що вони не знали куди подітися і раді були б провалитися крізь землю. Схопились вони з лавочки та бігом додому.
Тепер Михась та Івась розучились брехати - як збрешуть, так зразу ж і почервоніють. З того часу і не брешуть більше.
Джерело:
Носов Микола Миколайович. Жовтеня № 1. Михась та Івась : оповідання / М. Носов. — Харків : Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1939. — С. 23.
Ресурс надано Національною бібліотекою України для дітей
Текст читають Гудзима Галина Іванівна та Прудка Тетяна Іванівна.