Ходить така чутка…
Здавна ходить між птахів чутка, що соловейко, коли йому співати, набирає у горлечко кілька краплинок води. А тому, мовляв, і спів у нього такий гарний.
Може й набира, тільки на власні очі ніхто того не бачив...
А вже коли соловейко співає, то так заходиться піснею, що у нього тремтить і хвостик, і воло-борідочка, міняться чорним блиском великі оченята. Всі навколо аж дух затинають: чуєте, чуєте, чуєте?
Рибалки кажуть, що риба вночі стоїть під самим берегом— либонь, вона теж соловейкаслухає.
Тоді, коли в городах починають струшувати пелюстки червоні маки, поволі згасають і солов'їні пісні. Саме о цю пору чується в кубельці тоненьке ціпкання пташенят, і вже не до співу соловейкам: треба раз у раз, день у день дбати про якусь поживу для діток. Малята ростуть дуже швидко: ще до першої сіножаті вони покидають гнізда. Швидко навчаються і комашок ловити, і ворогів стерегтися, і від негоди критись. А от щоб гарно співати, цього враз не навчишся, треба цілий рік татка слухати.
Джерело:
Старостенко Юрій Семенович. Ку-ку! : книжка-картинка : [оповідання] / Ю. С. Старостенко ; худож. О. Ткаченко. – Київ : Веселка, 1967. – 16 с. : іл.
Ресурс надано Миколаївською обласною бібліотекою для дітей ім. В. Лягіна.
Текст читала Голенко Ірина Олександрівна