Іди, зимо, йди
Коли повертаються з вирію лелеки, всі радіють:
— Дивіться, вже бузьки в лузі ходять!.. Почувши таке, зима вертає назад і починає лютувати:
— Які бузьки, от я їм зараз...
Голову і дзьоба можна під крило сховати, а куди сховаєш ноги, такі цибаті і довгі? Ой біда лелекам, хоч замерзай! Аж тут наспіває весняне сонце:
— Іди, зимо, йди, минув твій час...
День крізь день теплішає, і починають лелеки гніздитися.
— Не тягай більше такого патиччя!— сердиться буслиха.— Зараз м'якеньку підстилку треба, щоб дітям не муляло...
І подається бузько до річки, смикає поміж кущиків суху травицю, ходить повагом, ніби на нього зважає цілий світ...
Аж серед літа покидають молоді лелеки рідну оселю. Довго кружляють вони з батьками в синій височині.
— Не гарячкуй, сину,—повчає тато. — Нехай тебе вітер сам несе...
А невзабарі, коли війне першим подихом осінь, коли зникнуть комахи, поховаються гадюки, а неповороткі пуголовки стануть прудкими жабами, відлітають лелеки у вирій.
— До побачення, рідний краю, ми ще повернемось!
Джерело:
Старостенко Юрій Семенович. Ку-ку! : книжка-картинка : [оповідання] / Ю. С. Старостенко ; худож. О. Ткаченко. – Київ : Веселка, 1967. – 16 с. : іл.
Ресурс надано Миколаївською обласною бібліотекою для дітей ім. В. Лягіна.
Текст читала Голенко Ірина Олександрівна