Нехо-Него
Ходить Ранок за вікном
Із великим казаном,
А у тому казані
Каша вариться на дні.
Не рідка і не густа —
Каша дивна, не проста,
Не із гречки, не з пшона,
А солодка, медяна.
В ній киплять горіхи, вишні,
Вергуни, ватрушки пишні,
В шоколаді ескімо
В губи проситься само.
Мати вибігла із хати,
Стала кликати, гукати:
— Ой ти, Ранку Золотий,
Синьоокий, молодий,
Залиши нам казанок,
Хай поснідає синок.—
Усміхнувся Світлий Ранок,
Голубий прослав серпанок
Із подвір'я аж у сад.
Каже:
— Я залишить рад.
Як же звуть синка твого?
— Звуть його
Нехо-Него...
— А, це той синок, що зранку
Відсуває гречку, манку,
Що не їв капусти зроду
І не любить свіжу воду,
Все кричить: «Нехо... Него...»
Не люблю синка твого.
До обіду хай чекає,
Я до інших завітаю.—
Так промовив Світлий Ранок
І мерщій на ближній танок —
Пригощать Юрка й Наташу,
Що їдять гречану кашу.
Джерело:
Воронько П.М. На рідному порозі : вірші, поеми, казки / Платон Воронько; худож. Л. Постних. – К.: Веселка, 1983. – 111 с.: ілюстр. – (Бібліотечна серія).
Ресурс представлено Донецькою обласною бібліотекою для дітей.
Текст читає Ольга Олександрівна Пшедромирська, бібліотекар відділу обслуговування дошкільників та учнів 1-4 класів.