Ладижець Володимир Іванович
Ладижець Володимир Іванович
(17 червня 1924 – 22 листопада 1991)
Народився 17 червня 1924 року в селі Харківці Остропільського району на Хмельниччині в селянській родині. В цьому краї пройшли його дитячі та юнацькі роки.
Подальша доля Володимира Ладижця так чи інакше пов’язана з Карпатським краєм. Тут, у мальовничому місті над Ужем, протягом багатьох років він працював на редакторсько-видавничій роботі, головним редактором Закарпатського обласного книжково-газетного видавництва, був відповідальним секретарем Закарпатської організації Спілки письменників України.
Перша книжка дитячих віршів „Сопілка” була надрукована в 1953 році. Відтоді окремими виданнями вийшло багато книжок для юних читачів: „Казки” (1955), „Я живу на Закарпатті” (1956), „Герої нашого двору” (1959), „Ой дударі-трударі” (1960), „Ми малята-веселята” (1961), „Біг лисок через лісок” (1962), „Топ, топ, топаночки” (1964), „Я малий собі гуцулик” (1965), „Ой чесало дівча косу” (1967), „Гей, коники, гей конята” (переклад угорською мовою, Будапешт, 1973), „Трембіта” (1974), „Зелен виноград” (1977), „Сонце над Верховиною” (1979) та багато інших. Розповідь про життя і творчість письменника, низка його віршів для дітей та оповідання „Вузлик” включено до посібника „Верховиночка” (2003, кн. І) для загальноосвітніх шкіл за програмою „Література рідного краю”.
Володимир Ладижець працював і як перекладач, зокрема з угорської, чеської, словацької та інших мов. Твори В. Ладижця перекладено російською, білоруською, естонською, молдавською, осетинською, угорською та іншими мовами.
Творчість В. Ладижця – для читачів усіх поколінь. Його вірші завчає напам’ять мале дитя, його оповідання читають школярі, романами захоплюються дорослі.
Він став одним з провідних письменників, які творили для дітей та юнацтва, першим на Закарпатті лауреатом премії ім. Лесі Українки за збірки дитячої поезії „Ластівки з Карпат”, „Орлиный дом” (1985). Його вірші, оповідання, казки й пісні включено до підручників та посібників для навчальних закладів України. Твори В. І. Ладижця є частиною золотого фонду української літератури, а його громадська діяльність і активна громадська позиція – зразком вірного служіння Україні.
Помер Володимир Ладижець 22 листопада 1991 р., похований на пагорбі Слави цвинтаря Кальварія в Ужгороді.