Сенченко Іван Юхимович
Сенченко Іван Юхимович
(1901-1975)
Народився 30 січня (12 лютого) 1901 року в селі Наталиному (нині Красноградського району Харківської області). Навчався в Костянтиноградському чотирикласному училищі, яке закінчив 1916 року. У 1916—1920 роках Іван навчався в учительській семінарії.
У 1920 році І. Ю. Сенченко вчителював у рідному селі, потім був інструктором позашкільної освіти в Костянтинограді.
У 1921 році Іван Сенченко переїхав до Харкова — тодішньої столиці України, і працював продавцем у книгарні, бібліотекарем, учителем української мови у робітничому гуртку. З 1921 року він друкувався в газетах і журналах: «Селянська правда», «Вісті», «Студент революції», «Комунарка України», «Сільськогосподарський пролетарій», «Шляхи мистецтва» та інших, довкола яких гуртувалася літературна молодь. І. Сенченко належав до літературних організацій «Плуг» і «Гарт», потім до ВАПЛІТЕ (1925—1928).
У 1924—1928 роках І. Ю. Сенченко навчався на філологічному відділенні Харківського інституту народної освіти (так тоді називався Харківський університет), де викладав Олександр Іванович Білецький.
Від жовтня 1941 року Іван Сенченко перебував в евакуації в Алма-Атинській області, вчителював у селі. 1943 року його викликали до Москви й запропонували посаду відповідального секретаря журналу «Україна», де він працював після переведення до Харкова, а згодом — до Києва.
У 1950—1960-х роках Іван Сенченко багато працював над книжками для юного читача: «Мої приятелі» (1951), «Два дні з життя Женьки і Левка» (1957), «Діамантовий берег» (1962), «Дороги — близькі й далекі» (1965). У 1958 році було перевидано його повість «Руді вовки».
Із середини 1960-х років Іван Юхимович видавав книжечки для п’яти-шестилітніх дітей. Оповідання, що з’являлися у дитячій періодиці, вийшли згодом окремими збірками: «За лісом, за пралісом золота діжа встає» (1965, друге видання — 1978), «Сім господинь» (1969).
Помер Іван Сенченко 9 листопада 1975 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.